А також важливо було те, що Лора, здавалося, аж ніяк не раділа Джейковій появі. В їхній спальні, того вечора, коли Джейк тільки приїхав, вона сказала: «Артуре, навряд чи він залишиться надовго». Хіба це не вказувало на те, що вона не просила його нічого зробити, бо нічого робити не було треба? Він себе в цьому запевнив. Заспокоїв її, що, хай там як, Джейкові не захочеться пробути в них більше ніж день чи два, й заспокоїв цим і себе теж.
І врешті, звісно, був, і буде завжди той момент на мосту.
Тож він не сказав Джейкові забиратися геть, а, не сказавши, не став і стежити за ним теж. Дні минали, проте все одно Артур казав собі, що все гаразд, що Джейк скоро поїде з власної волі, що немає ні причини, ні потреби його виганяти.
Глава 13
«Важкі часи для молочної промисловості»
«Відлучайте ягнят у віці п’ятнадцяти тижнів»
У суботу, ближче до вечора, коли Ієн повернувся додому з ферми, вони з батьком поїхали до Ерні Шварца й вибрали собі цуценя ірландського сетера, сучку. Майже всю дорогу додому та спала на старому рушнику в Ієна на колінах. Їхати було далеко, й вони забули запитати, коли її востаннє годували й поїли, тож, діставшись додому, понесли на кухню й поставили перед нею на підлозі миску з водою й блюдце, повне ірландського рагу, що приготувала місіс Таттл.
– Зрештою, саме для цього ми її й узяли, – сказав лікар Крістоферсон. – Давати раду з рагу.
Цуценя серйозно сприйняло свої обов’язки. Рагу було більше, ніж її самої, але вона виїла мало не все. Наївшись, постояла кілька секунд, трохи вибалушивши очі, а тоді роззявила рота й виблювала все на підлогу.
– Напевно, цього й слід було очікувати, – мовив лікар Крістоферсон. – Треба було для початку дати їй ложечку.
– Рагу на вигляд таке саме, як коли вона його їла, – відповів Ієн. – Ні краще, ні гірше.
Потім цуценятко ступило в слизьку калюжу, послизнулося й упало, так що вони мали віднести його до озера й викупати. Коли стало чисте, поклали його сохнути на теплий жовтий пісок і дивилися, як воно обтрушується. Здавалося, воно все ніяк не могло пристосуватися – щоразу, коли досягало сякої-такої інерції, падало, тож врешті довелося купати його ще раз, щоб вимити пісок. Ієнів батько раз у раз занурював його у воду, підтримуючи під животом рукою – воно було таке маленьке, що поміщалося на долоні, наче в колисці, й дивилося знизу вгору на цю величезну істоту, що занурювала й занурювала його у воду, з поглядом зляканим, але повним довіри; шерсть, м’яка мов пір’я, оточувала його у воді, наче німб.
Вони понесли сучку, мокру, назад до будинку, сохнути на траві, а самі сіли на останній сходинці ґанку й спостерігали за нею. Вона ще кілька разів спробувала обтруситися, щоразу падаючи, а тоді забула про це й пішла розвідувати територію, бродячи колами на невпевнених лапах, ніс біля землі, хвіст трубою.
– А вона смілива, правда? – сказав Ієн. – Їй ще навіть нема двох місяців, її щойно забрали від мами й привезли в дивне місце до людей, яких ніколи не бачила, а вона вже розвідує територію.
Усе, чого Ієн хотів від цього маленького клубочка мокрої шерсті, – це стати членом сім’ї, подругою й компаньйонкою його батька до кінця своїх днів. Супроводжувати його під час візитів до хворих, лежати у нього в ногах вечорами, й захищати від самотності, старості й гіркоти. Більше нічого.
– Такі переваги маленького мозку, – сказав батько. – Вона живе моментом, а цей момент – приємний.
– Звучить більше як філософія, ніж як наслідок маленького мозку.
Батько на мить замислився.
– Може, й так.
Вона зустріла коника й не знала, що з цим робити. Атакувала – він відскочив; вона кинулася за ним, знову атакувала – він вистрибнув з-поміж її лап, вона перечепилася через них же й упала неакуратною каштановою купкою.
– Вона завжди падає на лівий бік, – сказав Ієн. – Ти це помітив? Може, в неї з лівого боку коротші ноги чи щось таке?
– Навряд чи, – відповів батько.
Вона знову підвелася й стрибала колами біля коника, який швидко повернувся її дражнити. Підскочила в повітрі, а тоді чимось захрумтіла.
– Що це було? – здивувався Ієн.
– Ага. Вона прудка.
– Жартуєш? Їй пощастило.
– Дурниці, – мовив батько. – Вона народжена для полювання – стане чудовою мисливською собакою. До речі, а де кролик?
– За будинком, у коробці.
– І вона достатньо міцна?