Катря підбігла до неї і кинулась їй на шию.
— Лизавето Іванівно, голубонько, як я вас давно не бачила.
— Ой, ти ж мене задушиш! Покажись краще, яка ти? Ще схудла, бідолашна! Багато працюєш!
— Нічого мені не робиться. Ось я вам ще гостя привезла.
— Добре зробила.
Петро привітався.
— Наші всі на річці. Рибу ловлять. Поспішайте й ви, певно, вже тягнуть невід. А як хочеш перше старого побачити, Катрусю, то він на фабриці щось майструє, ніяк його не докличуся.
— Піду я спробую, — відказала дівчина.
— Можна мені з вами? — спитав Петро.
— Звичайно, ходім!
За будинком виднівся круглий високий насип, густо засаджений верболозом.
Серед насипу, просто під небом стояли різні приладдя: казани, чавуни, тиски, мотори, усі на стовпах чи підпорах.
На одному з оцих приладів примостилось скрючене тіло без голови.
Катря підбігла до нього.
— Василю Михайловичу, бійтесь Бога, що ви там робите? Сьогодні ж неділя!
Чоловік визволив голову з-під машини, підвівся.
— Це ти цвіріньчиш, Катрусю? Здоровенька була!
Він поздоровкався з Петром, не допитуючись, хто він і звідкіля, й поскаржився:
— Та й жеж прокляті ці американські машини. — Він стукнув кулаком по залізі.
— Що саме сталося? співчуваючи, спитав Петро.
Хотів відрегулювати мотор, користуючись з неділі. Розібрав все, як слід, почистив, помастив, де треба, і знову зложив, та все до біса!
— Чогось нестає?
— Якби то неставало, а то якраз навпаки! Лишилось три шрубки та дві гайки, не знати звідки і нащо, й куди їх тулити!
— Може, вони не потрібні?
— Якби не погрібні, то мотор би крушися, а то стоїть, як проклятий. — Він знову стукнув кулаком. — Бісові американські вигадки!
— Буде вам, завтра налаштуєте, — намовляла Катря.
— Не піду, доки не налаштую чортове приладдя, — вперся Василь Михайлович. — А ви не тратьте часу, — порадив він, — натягайте «трикоти» та гайда у воду!
За вербовим гайком розливалася Ля Плята. Безкрая, як море, вона спокійно котила свої земні каламутні води. Була година відпливу, і серед води виступали широкі обмілі. На одній такій обмілі виднілася купка людей і пара коней, що ними витягали невід.
Катря і Петро трапили саме на час. Невід вже лежав на землі, і в ньому плюскотіло чимало риби. На сонці блискотіли великі червоно-золоті доради, срібні сабалі, строкаті сурубі; важко ворушились ражі, стрибали темні. подібні до жаб, багри.
Катря розглядала рибу і хотіла схопити маленького багрика, що заплутався в рослинах.
— Не торкайте, — попередив її один з рибалок, — багр, навіть мертвий вжалить, як оса, і тиждень болітиме.
— Вибирайте, що взяти на обід, — сказав другий рибалка.
— Можна взяти сурубі.
— Не варто, це ж наш сом.
— Декому соми до вподоби.
— Ех, немає тут наших карасиків, — зітхнув хтось.
— Дораду обов’язково треба взяти, вона нагадує коропа.
— Куди таку велику рибину тягти?
— Усю не треба, виріжемо шмат зі спини, а решту покинемо.
Вибрали ще декілька невеликих сабал, а те, що зісталось, поскидали на візок.
— Це куди піде? — поцікавився Петро.
— Продамо гуртом на фабрику. Буде на пиво.
— Тільки того? — здивувався Петро. — Кажуть, тепер на базарах риба дуже дорога.
— А як довезеш до Буйнесу в таку спеку. На базарах продають рибу з моря, що її достачають з Мар-дель-Плята в спеціяльних холодильниках. Ми ж її продаємо тонами на фабрику для вироблення товщу та угноєння.
День був дійсно гарячий. Сонцеві не заважали ані найменші хмарки, і воно виливало на землю потоки пекучого проміння. Тільки тут, біля води, це нікого не лякало.
— Ходім купатись, — запропонував Петро.
— Ходімо, — погодилась Катря,
Вони вступили у воду, що ледве покрила їм стопи.
— До чого мені трудно звикнути, так не до кольору цієї води. Я думала колись «Ля Плята — срібна ріка».
— Вона і є срібна. Гляньте, як вона блищить на сонці і полискує, як срібло.
— Це здалека, а зблизька? Як я вперше побачила, очам не повірила. Аж сум мене взяв. Така велична, широчезна ріка і така брудна.
— Це не бруд, — заступився Петро, — це частинки ґрунту, так дрібні, що не осідають на дно.
— Мені це казали, але я звикла до інших річок. А на Україні, казав тато, є такі прозорі річки, що можна розглядати на дні маленькі камінці.
— Кажуть, що й тут є прозорі озера і річки, та я крім Ля Пляти бачив лише Парану, і там вода така сама, як і тут.