— Як його ім’я?
— Леон Орландо. Ти знаєш його, як знає його уся столиця, уся країна, увесь світ.
— Артист?
Чічіта кивнула головою.
— Коли ви одружитесь?
— Не знаю, про це не було розмови.
— Чічіта, це може зле скінчитись.
— Аби не скінчилось таким подружжям, як у матері з відчимом.
— Бувають щасливі подружжя.
— Можливо.
— Які ваші наміри?
— Цими днями поїдемо до Мар-дель-Пляти.
— А надалі?
Чічіта знову притулилась до Ельвіри.
— Тіточко, дорогесенька, я така щаслива. Що буде далі — не знаю і не хочу про це думати.
На другий день Чічіта і Орландо виїхали до Мар-дель-Пляти і оселились у чепурненькому готелі над морем.
8
Мар-дель-Плята, «Перлина Південної Америки» була в зеніті сезону, і її пляжі, набережні і вулиці кишіли людом. Усі, хто мав спроможність, їхали сюди, бо серед літньої спеки знаходили тут свіже повітря, обшир океану і прохолоду від його хвиль.
Ще більше, ніж повітря і море, приваблювала юрбу рулетка. На самім березі океану стояв важкий будинок, негарний на вигляд, але величезний та показний.
Туди, починаючи від перших годин пополудні і далеко за північ безупинною течією вливався потік з людей, які шукали зиску та гострих вражень. Вони заповнювали великі залі і товпились навколо столів, де в центрі крутились рулетки. Вимінюючи свої гроші на різнобарвні кружальця, вони розкидали їх по зеленому сукні, жадібно слідкуючи за кулькою, що стрибала по колесу рулетки.
Kaзіно і гра створювали вісь, навколо якої крутилось усе життя у Мар-дель-Пляті. У салонах, у кав’ярнях, на пляжах, навіть у самім морі, було чутно оповідання про фабульозні виграші та програші, про системи гри, найпевніші у світі, про фантастичні комбінації з чисел.
Чічіта мала охоту спробувати щастя, і Орландо повів її до казіно, хоч сам не збирався грати.
— Я вже свого часу заплатив свій податок, — казав він. — Тепер не хочу!
— Я обов’язково виграю, — запевняла Чічіта. — Мені двічі приснилось число 18. Та й улюблена моя дев’ятка не підманить мене.
— Вигравай, вигравай, — всміхнувся Орландо.
Чічіта довго обмірковувала, за яким столом шукати щастя. У великій залі було сімдесят столів і навколо усіх був тиск і натовп. Нарешті, вона вибрала. Поки проштовхалась, поки вимінювала гроші, поки придивлялась, вийшло 18 і 9. Потім, скільки не ставила на ці числа, вони не виходили.
— Як заворожило!
Раз кинула фішку навздогад і виграла. Тоді вирішила тільки так і робити, але круп’є загрібав та й загрібав своєю сапкою усі її ставки.
Коли у неї лишилось лише одне кружальне, вона вирішила покласти його на дев’ятку. В останню хвилину, коли круп’є проголосив:
— Но ва мас![6] — вона схопила свою фішку і переставила її на 18. Круп’є зараз же виголосив:
— Червоне, дев'ять!
— Така невдача, — скаржилась Чічіта Орландові. — Огидна дев’ятка тільки тоді і виходила, як я на неї не ставила. Більше не буду її любити!
Орландо реготав.
— Я вже давно це знаю. Переважно виходять ті числа, що ми на них не поставимо.
— Дай мені трошки грошей, я ще хочу спробувати на другому столі.
— Спробуй, тільки як же ти хочеш виграти? Хіба ти не знаєш, яка є прикмета: щасливий у коханні — нещасливий у грі?
Чічіта програла все, що їй дав Орландо і розчарувалась у рулетці.
У казіно Орландо зустрів багато знайомих. Щохвилі хтось підходив до нього, або вітав його здалека.
Чічіта дивувалась, скільки знайомих було у Орланда. Спочатку це подобалось Чічіті, бо таким чином вона познайомилася з відомими артистами і видатними людьми артистичного і літературного світу, але з часом їй набридло знайомитись щораз з іншими людьми, з якими не знати, про що балакати.
Вона спостерегла, що дехто якось дивно поглядав на неї, а раз помітила, що низенький голомозий дідуган з підпухлими очима подивився на неї скоса і підморгнув Орландові.
Чічіта відчула, як спалахнули її шоки, і коли він відійшов, скрикнула:
— Що за мерзотна людина!
— Бідний Санчес! Він зовсім не заслуговує на таку гострість. Він мій давній співробітник і комік у нашій компанії.
— Гидкий тип!
На другий день вони здибали Санчеса у кав’ярні.
— Маємо удачу! Куди не глянь. Санчес вже тут! — незадоволено зауважила Чічіта.
Це була правда, не проходило дня, щоб вони його не спіткали. На вулиці він підходив і йшов з ними, не помічаючи ворожого відношення Чічіти. У кав’ярні пересідав без запрошення до їх столика і балакав з Орландо, майже не звертаючи уваги на Чічіту.