Незабутня, коханая, де ти згубилась», — заспівав солодкий тенор.
Вона пересунула вказівку і трапила на друге популярне болеро:
«Цілуй мене довго, цілуй мене ще раз
Так, мов це наше останнє спіткання
Знаю, прийде час,
І втрачу, ой, втрачу тебе і кохання...» — пристрасно співав жіночий голос.
— Чому у піснях, де співають про кохання, стільки туги? — думала Чічіта. — Чому побіч з радістю йде обава її втратити? Чому за молодістю йде старість і за життям смерть?
А з радіо лунав вальс:
«Що зробили зі мною твої очі?
Це кохання чи тільки мана?
В серці смуток, і довгії ночі
Без тебе я журюся сама ...»
Задзвонив телефон.
— Певно, Леон хоче спитати, чи не дуже мені сумно без нього, прийшло Чічіті на думку.
— Олла, — скликнула вона приязливо.
— Олла, — відповів жіночий голос. — Орланда немає з тобою?
— Нема, а хто це питає?
— Твоя приятелька, що завжди тобі бажала добра, а ти їй віддячила чорною зрадою.
Чічіта пізнала Лолі. Мабуть, хоче помиритися. Що ж, у мене не має злости до неї.
— Чого тобі треба?
— Мені? Нічого! Хотіла розважити тебе, бо знала, що ти нудишся сама.
— Ти втрапила, хоч воно й дивно, бо так рідко буває.
— Тепер буде траплятися частіше, я певна!
— Звідки ця певність?
— Бідолаха! Може, ти й справді не знаєш?
Чому вона не повісила слухавку, хіба не зрозуміла, що від Лолі нічого сподіватись ані щирости, ані доброзичливости?
— Невже Орландо забув тебе попередити, що сьогодні повертається його жінка?
— Жінка?
— Авжеж! Жінка! Артистка Луїза Веласко, що завжди грає з ним разом. Чи він тебе не повідомив і про те, що він жонатий?
Чому вона так міцно притулила до вуха слухавку і дозволила, щоб через неї точилась отрута і капала вогнем на серце?
— Може, він не вважав за потрібне розмовами про жінку затьмарювати любовну пригоду, що все одно мала тривати лише під час літніх вакацій?
— Ти брешеш!
— Ха-ха! Брешу? Увесь Буенос-Айрес знає подружжя Орландо-Веласко. Дуже добре підібрана пара. Живуть досі, як молодята. Звичайно, коли не надавати значення деяким маленьким зрадам. Та хто ж цього не вибачить такому чарівникові, як Орландо?
— Зміюко!
— Не самі горлички на світі! Цнотливі горлички, що ніколи не погодяться бути утриманками.
Нарешті Чічіта кинула слухавку і стояла, приголомшена. В голові мішались думки.
— Скільки ж правди в словах Лолі? — питала вона себе.
Чічіта розуміла, що правди багато. Згадувала дещо з недавнього минулого. Луїза? Так ось про яку Луїзу розпитував Санчес. І як спокійно збрехав Леон. Актор, звик удавати. Невже він дійсно дивився на наше кохання, як на літню пригоду? А я віддала йому душу і тіло.
Вона схопила телефон і тремтячою рукою набрала Орландове число.
— Олла, я слухаю, — відповів він.
Що вона має казати? З чого почне? Поки вагалась, почула, як він мовив недбало.
— Мабуть, помилка, — і повісив слухавку.
Кому це він пояснив? Хто там біля нього? Вона, Луїза, його жінка, що живе з ним, у його помешканні. Вона сьогодні приїхала, вони давно не бачились. Тепер вони разом, милуються... Знести це було неможливо.
Вона знову схопила телефон.
— Леон, я мушу тебе бачити.
— Сьогодні вже пізно.
— Ще тільки десята година.
— Я занятий, приїду завтра вранці.
— Я прохаю тебе приїхати, зараз.
— Це неможливо. Добраніч!
Ці лаконічні відповіді! Щоб вона не домислилась, з ким він балакає.
У безсилому розпачі Чічіта заридала і так в сльозах і заснула.
13
Орландо прийшов раненько. Чічіта тільки ще розплющила очі. Він приніс китицю квітів, посміхався чарівно, ніжно привітався з Чічітою.
Поводиться зовсім так, як Біжу, коли щось накоїть.
— Що за спіх такий був учора увечері? На що я тобі був потрібний?
— Я тільки хотіла тебе спитати, який подарунок привезла тобі жінка.
— Ось воно що!
— Так тільки усього!
Орландо похмурнів.
— Мені дуже прикро, що ти довідалась про це не від мене.
— Ти мав час оповісти мені.
— Послухай, Чічіто! — він хотів взяти її руку.
— Не доторкайся до мене! Ошуканець!
— Я ніколи тобі нічого не обіцяв.
— Не обіцяв, але брехав мені! Брехав від першого до останнього дня.
— Чічіто!
— Не підходь. Між нами немає нічого, крім цієї брехні... Іди до неї. Я тебе більше не кохаю, — репетувала Чічіта, — я не хочу тебе бачити. Йди геть!