— На жаль, це неможливо. Мене запросили мої співробітниці їхати з ними автом і для тебе місця не буде.
Проте, в призначений для від’їзду день, Ельвіра ні з ким не здибалась.
Раненько вийшла вона з дому і подалась на вулицю Лаваже, звідки срібне авто повезло її у той світ, що хоч і був цілком реальний, але лежав поза межами її життя; той світ, що вона тільки читала про нього та бачила його на екрані.
Мов у напівсні опинилась вона у великій залі з неймовірно блискучою підлогою, де урядовці виконували різні формальності так чемно, ніби просили перепрошення за турботи. Потім служники в сліпучо-білих одягах запровадили її до срібного коника, що з веселим дзичанням знизився з неба.
В середині коника були несподівані своїми розмірами сальони, де комфортабельно вмістилося п’ятдесят пасажирів.
Біля Ельвіри сиділа гарненька дівчина. Вона махала хусткою у вікно і тяжко зітхала:
— Ах, а-а-а-ах!
З балькону аеростанції чорнявий хлопець трагічно махав капелюхом.
— Мій наречений, — мовила дівчина,
— Ви надовго розлучаєтесь?
— На цілий місяць.
Літак рушив і покотився аеродромом.
— Ах, ах, а-а-ах, — зітхала дівчина, потім витерла сльози і дістала з валізки товстенну книгу.
«Цивільне право», зі здивуванням прочитала Ельвіра на обкладинці.
Дівчина помітила Ельвірин погляд і охоче пояснила:
— Я не повинна тратити ані хвилини, Я і мій наречений — обоє студіюємо право, і я проґавила багато часу. Коли я і цього року не складу іспитів, батько не пустить мене більше до Буенос-Айресу. Це буде такий жах, такий жах.
Дівчина з поспіхом відкрила книжку і похапцем перегортала сторінки. Нарешті втомилась, стихла і заснула.
Ельвіра всміхнулась і почала дивитись у вікно.
Літак вже був високо над землею. Червоний автобус, що повз по дорозі, ще було видко виразно, але корови на степу виглядали, як мухи. За пару хвилин зникли і корови і авта, і виступив загальний рисунок землі. Вся її поверхня була поділена на прямокутники, менші і більші, але усі строгої геометричної форми. Куди сягало око, усюди виднілись квадрати і чотирикутники — жовті, брунатні, зелені. Ельвіру здивувало, що зелених було так мало, бо їдучи на аеродром, вона бачила, що все навколо зеленіло.
Ельвірі часто снилось, що вона літає. Вона любила ці сни і сподівалась, що тепер переживе їх у дійсності, але теперішня подорож не мала нічого спільного з тими снами. Почуття льоту — не було. Літак ніби висів у повітрі і коли б не гудіння моторів та зміна пейзажу, то було б трудно повірити, що він посувається зі швидкістю понад 400 кілометрів на годину.
Зелені чотирикутники зникали. Барви робились одноманітними. Поверхня землі виглядала тепер як площа, брукована брунатними плитами. Часом на брунатному тлі рисувалась покручена лінія річки або контури міста.
Покоївка прилаштувала маленькі столики і принесла сніданок: каву, канапки, помаранчовий сік.
Голос, що ніби виходив зі стелі, промовив:
— Ми знаходимось на висоті 4.000 метрів. Наближаємось до міста Мендози, звідки почнемо переліт через Кордільєри.
На брунатному тлі вирисувалась блискуча біла пляма.
— Це знаменитий солончак, що лишився на місці озера, — пригадала Ельвіра, потім побачила нарис Мендози, але ані будинків, ані садків що ними славиться Мендоза, розглянути було не можна.
Чотирикутники зникли, на місце їх вирішувались кучеряві лінії гір.
— Бу-бу-бу, — гудів літак, набираючи висоту. Зненацька Ельвіра побачила просто перед собою високі гори, що заступали їм дорогу.
Літак простував на них, і перед його рішучим наступом гори розступились і станули поруч, але так близько, що думалось — ось-ось літак зачепиться за них крилом. Червоно-брунатні скелі були присипані снігом і блискотіли на сонці, як діяманти. Десь далеко долі плавали маленькі хмарки і під ними в яру вилася річка так глибоко під кручами, що не можна було бачити, чи є в ній вода.
Дивна річ, у Ельвіри крутилось у голові, коли вона дивилась з балькону з четвертого, п’ятого поверху, а тепер вона спокійно гляділа в провалля з висоти шости тисяч метрів, і ніякого неприємного почуття не було, тільки радість і гордість за людину.
Незримий промовець проголосив:
— Ліворуч — Аконкаґуа, найвища точка Кордільєрів. Зовні — температура повітря — чотири ступні морозу.
У сальоні було тепло і затишно. Аконкаґуа заглянув у вікно, блимнув на сонці старою сивою головою і зник.
— Просимо прив’язатись пасом до фотелів. Ми переїхали через Аргентинсько-чілійський кордон і починаємо спускатись.
Ельвіра глянула на годинник. Три години пройшло, як вони вилетіли з Буенос-Айресу. Кордельєри перелетіли вони за двадцять хвилин. Колись військо Сан Мартіна потребувало шість місяців для свого славетного переходу.