— Це Куам! Ун тільки добив звіра.
Син Тура підняв довбешку. Гнів вирував у його грудях. Він гукнув презирливо:
— Що таке леопард? Ун переміг рудого звіра, тигра і людей-дхолів! Один тільки Нао такий самий дужий, як Ун!
Куам не відступив. Він знав, що мисливці підтримують його.
— Куам не боїться ні тигра, ні лева!
Гіркий сум охопив Уна. Він відчув себе чужим серед цих людей одного з ним племені. Схопивши здобич, він кинув її на землю до ніг мисливцям:
— Ось! Син Тура не зніме руки на уламрів! Він дарує їм леопарда!
Мисливці більше не сміялися. Вони зі страхом дивилися на могутню постать і замашну довбню сина Тура. Вони визнавали його силу, рівну силі великих хижаків. Але вони ненавиділи Уна за. цю силу і відкидали його великодушність.
Ун вернувся до табору з душею, повного гіркоти а огиди. Підійшовши до порфірового стрімчака, він побачив Джею. Вона сиділа, скорчившись, біля великого каменя. Побачивши Уна, Джея підвелася з жалібним зойканням: цівка крові текла по її щоці,
— Джея поранила собі личко? — запитав син Тура, поклавши руку на плече подрузі.
— Жінки кидали каміння, — відповіла вона тихим голосом.
— Вони кидали каміння в Джею?
Молодиця кивнула головою. Дрож охопив уламра. Вів побачив, що табір безлюдний, і запитав:
— А де ж вони?
— Не знаю.
Ун похнюпив голову, похмурий і пригнічений. Горе, що сповнювало його душу, стало нестерпним. Він збагнув, що де хоче більше жити разом з уламрами.
— Чи Джея хотіла б вернутися до вовчиць разом з Уном і Зуром? — запитав він тихо.
Вона звела на нього великі очі, в яких крізь сльози засвітилася радість. Сором’язлива і сумирна на вдачу, Джея страждала, живучи серед чужих. Вона мовчки терпіла ворожнечу і зневагу жінок, Зажурена тим, що ледве розуміє мову уламрів. Вона не сміла скаржитися чоловікові і, мабуть, і цього разу не заїкнулася б ні уловом, якби Ун не запитав її. Ще не вірячи своєму щастю, молодиця гукнула:
— Джея ніде туди, куди піде Ун!
— Але вона хотіла б жити зі своїм племенем?
— Авжеж, — прошепотіла вона.
— Тоді ми вернемося на береги великої річки!
Зітхання полегкості вихопилося з грудей Джеї. Вона тихо схилила голову на плече своєму чоловікові.
Коли Зур повернувся ввечері з печер, син Тура відвів його вбік від табору, який уже наповнився воїнами к жінками.
— От що! — сказав він різко. — Ун хоче знову побачити вовчиць, печерного лева і базальтовий кряж!
Зур подивився на свого товариша туманним поглядом, і усмішка осяяла його обличчя. Він знав, що Ун страждає, живучи серед уламрів. Та й у самого Зура була важко на душі.
— Зур буде щасливий вернутися в базальтову печеру.
Слова товариша розвіяли останні Унові сумніви. Він підійшов до Нао, що відпочивав віддалік, у затінку порфірового виступу, і сказав:
— Уламри не люблять сина Тура. Він хоче знову піти по той бік гір. Він житиме з племенем жінок-вовчиць і стане спільником уламрів.
Нао слухав Унову мову мовчки. Він любив сина, але знав про неприязнь, яку відчували до нього уламри, і передбачав у майбутньому невпинні чвари і сварки.
— Плем’я невдоволене тим, що Ун віддає перевагу чужим! — сказав він нарешті. — Воно не вибачить йому цього, якщо Ун житиме з племенем. Проте уламри шанують спільників. Вони билися разом з безплічками. Вони перестануть ненавидіти Уна, як тільки він покине їх. А наступною весною Нао приведе уламрів по той бік гір. Вони оселяться на нагір’ї, а вовчиці залишаться на рівнині. Якщо під час холодів уламри спустяться вниз, вони не полюватимуть на Унових землях. Тоді спілка буде міцна й непохитна.
Вождь поклав руку на плече хлопцеві і додав:
— Син Тура став би великим вождем серед уламрів, якби не віддавав перевагу безплічку перед чоловіками, а чужинці перед жінками племені.
Ун визнав силу цих мудрих слів. Але він ні за чим не шкодував. Зур і Джея були йому дорожчі і ближчі за жорстокосердих і вороже настроєних родаків. Тільки розлука з Нао боліла йому.
— Ун приноситиме синові Леопарда зуби звірів і блискучі камінчики, — сказав він голосом, тремтячим від хвилювання.
Споночіло. Тиха журба сповнювала серце обох мужів, їхні душі так були споріднені між собою, але якими різними були їхні долі! Обидва провели юність у далеких скитаннях і мандрах. Вони звершили великі подвиги і перемогли могутніх ворогів. Але в нагороду за ці подвиги плем’я уламрів обрало Нао своїм вождем, а сина його зробило вигнанцем.
Епілог