Зур поволі спускався в нижню печеру. Він підійшов до розколини і зазирнув у неї: лігво було порожнє. Серце його стислося від лихого передчуття. Син Землі проповз крізь щілину в печері й озирнувся. Свіжообгризені кістки валялися на долівці поряд з сухими маслаками. Стояв сильний і стійкий звірячий дух.
Зур вибрався з лігва і довго блукав навколо у великій тривозі, забувши про хижих звірів, які могли ховатися в густих кущах. Але тільки-но він ступив у затінок дерев, як обличчя його осяялося щасливою усмішкою:
— Печерний лев!
Там у заростях бамбуки темніла гігантська постать хижака, схиленого над тушею щойно забитого оленя. Почувши Зурів голос, цар звірів звів свою величну голову і з радісним риком кинувся назустріч людині.
Коли могутній звір опинився поряд з ним, Зур запустив обидві руки в його густу гриву, і гордість, рівна Уновій гордості, наповнила його серце.
ЗМІСТ
ПО ВОГОНЬ. Повість
ПЕЧЕРНИЙ ЛЕВ. Повість
