Тополя зрадів зміні, відразу ж пішов відпочивати.
Тарас перечекав хвилини дві й наблизився до вікна. Вікно було відчинене.
— Щось трапилось? — почувся голос Оксани, й її рука трохи підняла краєчок фіранки.
— Так. Надзвичайна подія.
— Розказуй.
Оксана вислухала розповідь Тараса, не перебиваючи. Запитала:
— Ти їм що-небудь сказав про мене?
— Що я — маленький?
— Гаразд, я їх відішлю до загону. З однією умовою — нехай раніше знищать банду Місяця.
— Та їх же тільки двоє… — здивувався Тарас.
— Буде троє.. Підеш з ними. Вранці одержиш дві гранати. Чого мовчиш? Злякався?
— Нітрішки.
— Візьмеш Галю. Їй повинні бути відомі адреси місцевих підпільників, вона йшла до них. Можливо, допоможуть вам. Якщо буде виконано цю умову,’ тільки тоді я зможу послати до партизанського загону братів Ясного. Шлях буде легким. Збір біля хутора Вишневого. Все зрозуміло?
— А як же ти?
Оксана тихо засміялась.
— Це вже моя турбота, друже Карась.
Хлопці чекали Тараса на тому ж місці, але появились не відразу, пересвідчились, чи не йде хто за ним слідом. Швидко відійшли глибше в ліс. Тарас виклав свої умови. На його подив, брати не стали довго обговорювати цього питання й вагатися.
— Ну як, Юрку? — запитав Степан.
— А що тут думати? — загорівся Юрко. — Їх зараз там вісім чоловік. У нас буде дві гранати. Нападемо несподівано. Зробимо. Вони ж боягузи, слово честі. Звикли тільки проти беззбройних воювати.
Домовились, куди повинен буде вийти ввечері Тарас. І розійшлися, міцно потиснувши один одному руки.
31. СИЛА І ТВЕРДІСТЬ ВІРИ
Лише двоє втекло від переслідування.
Можливо, вони виявилися найбільш хоробрими й спритними? Ні. Можливо, більше від інших любили життя? Ні. Їм просто пощастило. Ті, що загинули, прикривали їх відхід. Кожний по-своєму.
Сидоренко чинив опір до останнього подиху й затримав Довбню. Оточенець, який розгубився і почав утікати пізніше від усіх, відвернув увагу вцілілих охоронників Вепра, став мішенню для перших автоматних черг. Поранений Колесник заліг, відстрілювався й затримав погоню. Ахмет знищив вівчарку.
Втекли власовець і Пантелеймон. Не. знали вони, чому татарин, який біг попереду, раптом кинувся назад: Ахмет не міг залишити пораненого друга, хотів йому допомогти. Але Колесник зрозумів, що порятунку для нього нема, й, випльовуючи кров з рота, люто крикнув Ахметові, який намагався підвести його:
— Тікай! Прикрию.
Ось тому Ахмет опинився позаду Пантелеймона й власовця, і вівчарка наздогнала саме його. Татарин зумів відірвати її від себе, схопив покусаними руками за нашийник і розтрощив голову лютого пса об стовбур бука. Майже в ту ж мить його скосила автоматна черга.
Не знали вони, ці двоє, яким пощастило втекти від смерті, й того, що цівку одного з націлених на них автоматів відвела радянська розвідниця. Вона раніше від бандерівців, які сиділи поруч з нею на возі, зрозуміла, що це за люди біжать лісом, тому й огріла батогом коней, перш ніж палець бандита натиснув на гачок.
Пантелеймон і власовець знали одне: смерть десь там — позаду, за плечима, й треба втікати від неї.
Майже добу йшли вони, не зупиняючись надовго, тримаючись північно-східного напрямку. Йшли мовчки, як два сторожких нічних звірі, час від часу прислухаючись, пильно позираючи на всі боки.
Власовець ніс гвинтівку на плечі. Він був поранений у ногу нижче стегна й дуже шкутильгав, але спочатку йшов так швидко, що Пантелеймон ледве встигав за ним. Страх підганяв їх. Їм здавалося, що погоня наступає їм на п’яти й ось-ось пролунає позаду нетерплячий гавкіт вівчарки.
Тільки коли настала темрява, вони насмілилися зробити коротку зупинку. Відсапались. Власовець роздер сорочку й перев’язав ногу. Відразу пішли, далі.
Другого дня їм стало зрозуміло, що погоні боятися нічого. Проте одне лихо змінилося іншим — у власовця розболілася поранена нога, кожний крок давався йому нелегко. Він. брів слідом за Пантелеймоном, спираючись на гвинтівку. Харчувалися дикими яблуками й ягодами ожини, які встигав збирати по дорозі баптист. Одного разу вони набрели на велике поле в лісі.. Хліб уже скосили й вивезли, але Пантелеймон, повзаючи на колінах по стерні, назбирав трохи ячмінного колосся. В іншому місці пощастило накопати картоплі. Декілька разів вони бачили в лісі людей. Селяни везли колоди й. хмиз. Жінка з дітьми збирала гриби. Але їх ніхто не помітив.