— Ось він! Зіскочив. Сюди! — залунало зовсім близько.
Почувся тупіт ніг. З-за рогу показалася ледве помітна в темряві постать. Ігор чекав цієї миті. Не підводячись з колін, рвучко підняв гвинтівку й вистрілив. Спалах на мить освітив пряжку, гудзики мундира.
Ігор швидко скочив і побіг до лісу.
Позаду хтось галасував нелюдським голосом, матюкався. Прогриміло два постріли. Ігореві здалося, що обидві кулі прошили його тіло, але він біг, не падав і чомусь не відчував болю. Ось гілля вдарило по обличчю, подряпало шкіру. Простягнувши перед собою руки, ухиляючись від зустрічних стовбурів дерев, Ігор пробіг ще метрів сто.
Зупинився. Тяжко дихаючи, обмацав себе. Ні, не зачепило ніде… Витер долонею мокре лице. Знову помацав груди. Ага, морква… Прислухався. З боку хутора долинав несамовитий жалісний крик. «Б’ють Пантелеймона. Бідолаха! Тепер уже чудес не буде. Чудеса закінчились…»
Ігор відсапався, перекинув ремінь гвинтівки через плече й почвалав у глибину темного лісу.
Він знав, що в магазині нема жодного набою, що тепер гвинтівка — тільки тягар, зайвий вантаж. Але знав також і те, що, всупереч здоровому глузду, буде нести гвинтівку й тільки мертвим випустить її з своїх рук.
32. СМЕРТЬ БЕЗ ВОСКРЕСІННЯ
— Пане раднику, де ваша помічниця?
В голосі штурмбаннфюрера не відчувалось іронії, це було ділове запитання.
— Єва перебуває у службовій поїздці.
— Коли ви чекаєте її повернення?
Що сталося? Останнім часом Хауссер не міг поскаржитись на Герца, той не ліз у його справи й радився з ним у всіх випадках, що мали будь-яке відношення до оунівців. І ось він ставить дивні, несподівані запитання.
— Ви давно цікавитесь моєю помічницею? — не відриваючи погляду під паперів, запитав Хауссер.
— З учорашнього дня.
— Чим ця особа зобов’язана вашій увазі?
— Службовий обов’язок.
— Я чекаю її днів через два-три, — сказав Хауссер байдуже.
Розмова відбувалася в кабінеті Герца. Штурмбаннфюрер надув губи, задумався, поглядаючи на спокійного Пуголовка, й лінивим рухом руки дістав з шухляди письмового столу тоненьку папку. Хауссер продовжував вивчати зведення про події, що відбулися за тиждень.
— Пане раднику, я хотів би, щоб ви сприйняли це не як підступ з мого боку, а як знак особливого довір’я до вас.
Такий вступ міг збентежити кожного. Хауссер підвів голову, втупився своїми непроникними лінзами в начальника гестапо, чекаючи пояснень.
— Ми одержали повідомлення агента, — трохи насупившись, продовжував штурмбаннфюрер. — Дуже цікаве. В загоні Пошукайла появилась дівчина. Вона пробула там два дні й зникла.
«Боже мій, скільки таємничості наводить цей Герц на найпростіше і найзрозуміліше, — подумав Хауссер. — Командир загону має своїх агентів, вони то появляються в загоні, то зникають. Краще б Герц пояснив, як зникає з міста партизан у формі німецького офіцера».
Штурмбаннфюрер замовк, незадоволено ворушачи губами, він дивився на аркуші в папці.
— І зникла… — підказав Хауссер.
— Так, вона зникла з загону. Але агент побачив її тут, у місті, на вулиці. За його словами, вона йшла поруч з якимось паном і розмовляла з ним по-німецькому. Прикмети цієї дівчини — середня на зріст, вродлива, схожа на німкеню, чорний костюм, нові чоботи, в руках шкіряний темно-коричневий портфель. Тримається з великою гідністю. Прикмети її супутника: низенький, товстий, в окулярах, приблизно років сорока з гаком, одягнений у темну форму, але форма не військова. Скажіть, у вашої помічниці є портфель?
— Так, вона носить з собою портфель і саме такого кольору, як повідомляє ваш агент, — сказав Хауссер з посмішкою, немовби ця історія почала потішати його. — Більше того, прикмети товстого пана в окулярах співпадають, очевидно, з моїми прикметами. Які ви робите висновки, пане штурмбаннфюрер?
— Поки що — ніяких. Даремно ви образились.
— Я не образився. Трохи дивно… На вашому місці я зробив би інакше.
— Як? Підкажіть..
— Я не вважав би за можливе починати таку розмову, поки… поки не встановив би, хто саме був тим низеньким, товстим паном в окулярах. Хіба це важко було зробити вашому агенту?
— На жаль, не тільки важко, але й неможливо. Агент перебував у місті лише декілька годин і був обмежений у своїх діях. Він устиг повідомити про все, що я вам розповів, іншому агенту гестапо — усно. Зараз він викритий партизанами й розстріляний.
Хауссер насилу стримався, щоб не зітхнути з полегшенням. Агента нема… А, може, страхи даремні? Агент міг помилитися. Хіба ж мало буває таких випадків? Герц не повинен навіть здогадуватися, що ця розмова хоч трохи стривожила його, Хауссера.