— Мріяти, — провадив він далі, вертаючись до тону уривчастої розмови й підносячи одну з розкішних ваз до яскравого світла від курильниці, — мріяти — це була головна справа мого життя, і тому я, як бачите, спорудив собі оселю мрій. Чи міг я спорудити кращу в самому серці Венеції? Правда, ви бачите круг себе мішанку архітектурних стилів. Цнотливість Іонії ображають тут допотопні орнаменти, а єгипетські сфінкси простяглись на золотих килимах. І все ж результат видасться недоладним тільки несміливій людині. Єдність місця, а особливо часу — це страшидла, які відлякують людство від споглядання пишноти. Я сам колись був прихильником стилю, але моїй душі надокучив такий надмір дурості. Все оце краще підходить мені. Мов оці арабескові курильниці, мій дух корчиться на вогні, і оцей маячний антураж підготовляє мене до ще маячніших видінь того краю справджених мрій, куди я зараз відлечу.
Він раптово змовк, схилив голову на груди і неначе прислухався до якогось звуку, не чутного мені. Нарешті, випроставшись, звів очі вгору й вигукнув рядки єпископа Чічестерського:
Чекай мене! В тому падолі
Зведе нас із тобою доля.
А за мить, піддавшись силі вина, він простягся на отоманці.
І враз зі сходів почулася чиясь швидка хода, тоді в двері гучно постукали. Я заквапився до дверей, щоб перешкодити дальшому стукові, та в кімнату влетів паж із дому Ментоні й здушеним від жаху голосом пробелькотів незв'язні слова:
— Моя пані! Моя пані!.. Отруїли! Отруїли! О прекрасна... о прекрасна Афродіто!
Приголомшений, я кинувся до отоманки й почав будити заснулого, щоб він почув жахливу новину. Але його руки й ноги вже задубіли... губи посиніли... очі, щойно такі блискучі, закотились... у смерть. Я поточився до столу... рука моя лягла на порепаний, почорнілий келих — і мою душу раптом осяяло блискавкою усвідомлення всієї страхітливої правди.
Примітки
Кінг Генрі (1592-1662) — англійський єпископ: писав вірші. З його «Елегії на смерть улюбленої дружини» По взяв як епіграф останні рядки.
Елізіум (Єлісейські Поля) — в античній міфології назва місцевості, де перебувають душі померлих.
Палладіо Андреа (1508-1580) — італійський архітектор пізнього Відродження, збудував у Венеції кілька палаців і церков, зокрема Іль Реденторе; для цих будівель характерне поєднання античних і ренесансних традицій.
Міст зітхань — уславлений венеціанський міст над каналом між Палацом Дожів і державною в'язницею. Через цей міст ходили засуджені, звідси й назва.
П'яцца — так скорочено називають головну площу Венеції — площу Святого Марка.
П'яццетта — маленька площа перед Палацом Дожів. Кампаніла — дзвіниця Святого Марка на П'яцці.
Ніобея (Ніоба) — героїня одного з грецьких міфів, донька Тантала, дружина фіванського царя Амфіона. Вона мала багато синів і дочок і цим пишалася. Вихваляючись дітьми, Ніобея накликала гнів богині Лето, яка мала лише двох дітей — Артеміду і Аполлона. Лето поскаржилася своїм дітям, і божественні стрільці вбили стрілами з луків усіх нащадків Ніобеї. Від горя нещасна скам'яніла, та сльози з її очей текли й далі.
Пліній Старший (23-79) — римський письменник і вчений, збереглася його «Природнича історія» в 37 книгах — енциклопедія наукових знань античності.
... зовсім молодий чоловік, чиє ім'я тепер на устах мало не всієї Європи... — Є думка, що По у трансформованому і дещо пародійному вигляді зобразив в оповіданні Байрона, графиню Терезу Гвіччіолі і її старого чоловіка. Для цієї думки є певні підстави — від портрета «молодого чоловіка» до прозорого натяку, що він англієць, але не хоче в цьому признатися, й до згадки про Ріальто, неподалік від якого в 1816-1819 pp. справді жив Байрон.
Коммод (161-192) — римський імператор (180-192).
Ріальто — міст через Великий канал у Венеції, збудований у кінці XVI ст.
Мор Томас (1478-1535) — англійський гуманіст, державний діяч (був канцлером Англії), автор «Утопії». Звинувачений у державній зраді і страчений. За легендою, перед смертю, йдучи на ешафот, звернувся до супровідника: «Допоможіть мені зійти нагору, а вниз я вже якось зійду сам».
Текстор Равізій (бл. 1480-1524) — французький письменник-гуманіст, автор книги «Нісенітниці».
γέλασμα (гелаема) — грецькою мовою означає «сміх».
Ель Греко (1541-1614) — великий іспанський художник, грек за походженням.
Чімабуе — Див. приміт. до с. 164.
Ґвідо Рені (1575-1642) — італійський художник.
Канова Антонів (1757-1822) — італійський скульптор-класицист, створив багато скульптур на теми античних міфів і в дусі античності («Амур і Псіхея», «Паоліна Боргезе в образі Венери»).
Антіной (?-130) — прегарний юнак, живе втілення античного ідеалу краси, був улюбленцем римського імператора Адріана (117-138). Антіной увійшов у мистецтво, передусім у скульптуру, ім'я його, як і героїв античних міфів, стало прозивним.
... Сократ сказав... — Мабуть, герой По неточно посилається на вислів Арістотеля, мовляв, кожна брила мармуру містить у собі статую, її можна побачити, знявши все зайве.
Non ha l'ottimo artista alcun concetto Che un marmo solo in se non circunscriva — Й найбільший геній не додасть нічого До того, що вже в мармурі таїться (іт.). — початковий рядок 60 сонета Мікеланджело.
Поліціано Анджело (1454-1494) — італійський учений, поет, гуманіст з кола Лоренцо Пишного. Писав вірші італійською і грецькою мовами та латиною. «Оповідь про Орфея» — трагедія Поліціано у віршах.
«Ти все дала мені, любов... ...Про край вербовий мій» — вірш самого По, вперше надрукований у цьому оповіданні.
Чепмен Джордж (бл. 1559-1634) — англійський драматург. Його трагедія «Помста Бюссі д'Амбуа» таврує розпусту і злочинність двору французького короля Генріха III (1574-1589).