— Ната-а-ашка, — промуркотіла вона, вперше за багато часу називаючи подругу «цивільним» іменем.
— Що, Бекі?
— Ти така киця.
— …?
— Ніжна маленька кицька.
— Кицька-шмицька, — хмикнула Мармура. Їсти їй перехотілось. Вона вже здогадалась, що буде далі.
— От скажи, за кого ти мене маєш?
— За класну дєвку.
— Так, кицько, я класна дєвка. Дуже-дуже класна, — посунулася Беконті. — Я тобі подобаюсь? — Вона зробила ще один рух плечима, і халат трохи сповз, оголюючи її тверді груди.
— Ти красива… — зітхнула Мармура. Життя, яке раптом ускладнилося, почало вимагати дорослих жертв. Вона згадала порнографічний фільм, який три дні тому дивилася разом із Беконті і ще двома дівулями з компанії подруги. Те, що вона побачила у фільмі, не викликало в неї жодного сексуального бажання. Навіть навпаки. Але життєвий досвід Мармури підказував: чисто неприємних попандосів не буває. А якщо і бувають, то довго не тривають.
Беконті підвелася. Дуже повільно, вигинаючи спину і закидуючи за неї руки. Вона дозволила халату повільно сповзти з її рук, стегон і впасти на підлогу. В Беконті справді було гарне тіло. Мармура завжди мріяла мати таку гнучку талію, такі довгі ноги і такі виразні м'язи на животі, як у подруги. Беконті заклично облизала губи, провела руками по грудях і стегнах, ніби підкреслюючи їхню досконалість, а потім запитала:
— Смачненьке тільце, правда ж?
Розділ 7
— Так, бачу. Стоїть. Хто б це міг бути? — Доглядач теж підійшов до вікна.
— Але ж він не ховається… — промурмотів Корецький.
— І не виявляє ворожих намірів, — зауважив Лавр. — Може, хтось із ваших. Подивіться уважніше.
А про себе подумав: «Ні фіга ви там не побачите. Темно, і ліхтар на в'їзді світить йому у спину. Видно лише силует. Скоріше чоловічий, аніж жіночий».
— То чого він там стовбичить? — доглядач рішуче взявся за віконну ручку. — Якщо він наш, то знає, де двері.
— Ви що, вікно хочете відчинити? — Свіритень підняв руку, немов хотів зупинити доглядача, але передумав і звернувся до Лавра: — Ні, ви подивіться, він хоче відчинити вікно. А як той стрілить?
— Навряд чи, — заспокоїв графа Лавр. — Якщо, звісно, він не ідіот, стріляти не буде. В нього надто невигідна позиція.
Тим часом брат Олександр відчинив вікно і крикнув:
— Що ви там робите?!
Лавр скористався нагодою і спробував підсвітити силует своїм ліхтариком. Хоча відстань від вікна до незнайомця була не меншою за тридцять кроків, світловий промінь впевнено вихопив з темряви світловолосого чоловіка у шкіряному одязі з червоним мотоциклетним шоломом у руці. Прибулець підвів руку у вітальному жесті.
— Це ж Пітер! — басовито і радісно вигукнув граф.
— Ага, — погодився Корецький.
— Пітер, йди наліво, ми тобі зараз відчинимо! — прокричав Свіритень, склавши з долонь рупор.
— Не кричіть у вухо, — проскрипів до графа доглядач. — Я його не знаю. Хто він?
— Це наш перевірений брат. — Свіритень переконався, що світловолосий рушив у правильному напрямі, і долонею витер піт з лоба. — Але й замутив Роман паніку. Я аж в змокрів… Брате, я вас прошу, зачиніть те вікно, бо мене зараз продме.
— Перевірений, кажете, — похитав головою доглядач, ставлячи склопакет на фіксатор. — Ну-ну… А звідки він?
— З того місця, де панує гармонія, — випередив Свіритеня Корецький і виразно подивився на старого мисливця.
Той кліпнув очима. Потім енергійно кивнув, наче погоджуючись із чимось ясним і зрозумілим. Доглядач кинув швидкий погляд на Корецького.
Лавр подумки посміхнувся: «Дощ іде!» Його все ще дратувала ця дитяча конспірація. «Зрештою, — вирішив він, — вони мають рацію. Традиції в них давні. А давні традиції завжди напружені і бундючні».
Уся компанія рушила відчиняти двері прибульцеві. Коли той увійшов до храмового вестибюлю, Лавр зауважив спортивну статуру «перевіреного брата» та його шкіряну куртку-балон, покрій якої дозволяв приховати і кобуру автоматичної зброї, і розвинені м'язи професійного бійця. На вигляд Пітерові було років тридцять-тридцять п'ять. Його ріденька, солом'яного кольору борідка прикривала шрам, що тягнувся від середини підборіддя аж до лівого вуха. На круглому обличчі Пітера ніби застиг вираз веселої і привітної вдоволеності. Погляд його здавався розконцентрованим і повільним, але Лавр уже зустрічався з майстрами таких напівсонних поглядів. Він без довгих вагань класифікував прибульця як потенційно небезпечного персонажа. А той посміхнувся назустріч консультантові з питань безпеки, простягнув йому руку і відрекомендувався: