— Я щось не бачу там телескопа.
— Його ще не встановили. Храм побудовано лише три роки тому. Ми ще не встигли обладнати всі його служби і майстерні.
— Великий у вас Храм.
— Ну, це з чим порівнювати. Якщо, скажімо, з Масонік-Холом бо Палаццо Джустініані[4], то, повірте, наш Храм дуже й дуже скромний.
— Вірю. Але все одно, погодьтеся, така споруда тягне на кілька мільйонів.
— Збудовано на пожертви, — інформував Корецький і запросив Лавра: — Йдемо до Храму, прошу.
Біля входу до будівлі їх чекав сивий добродій поважного віку. Худий, високий, він не без грації спирався на лаковану тростину і пильно придивлявся до Лавра. Довгий чорний піджак добродія нагадував старосвітський сюртук. Цю подібність підсилювали металеві ґудзики і закрій, що мав би підкреслити талію, якби така була у плаского, як таранька, добродія.
— Знайомтесь, це доглядач Храму, брат Олександр, — представив сивого Корецький. — Він допоможе вам тут зорієнтуватись.
— Дуже приємно, Грінченко Лавр Станіславович. — Лавр простягнув старому руку, але той не поворухнувся, продовжуючи уважно вивчати обличчя прибульця.
— Дорогий брате, наш гість може неправильно зрозуміти… — почав Корецький.
— Начхати мені, що він там зрозуміє, — старий відчинив стулку високих дубових дверей. — Досить того, що ви запросили сюди профана…
— Ви ж знаєте, брате, це рішення Верховного Конвенту.
— Ви скоро екскурсії сюди водитимете… Заходьте вже, чого там стоїте. — Брат Олександр рішуче покрокував вузьким коридором.
Лавр і Корецький рушили за доглядачем. Той відчинив двері в кінці коридору, і вони увійшли до великої, пишно оздобленої зали. Її стелю підтримували обличковані під чорний мармур колони з позолоченими капітелями й основами. На кожній колоні було закріплено символ. Між колонами зі стелі звисали кольорові хоругви, рясно прикрашені циркулями, трикутниками, гілками акації та символічними зображеннями молотків та інших мулярських інструментів. Підлогу вкривали масивні плити з полірованого білого каменю. На них лежав чорний килим з вишитою у центрі величезною срібною літерою «G».
Найдовшу стіну зали прикрашало велике, писане олією полотно у барочній рамі. На картині було зображено два десятки чоловіків у чорних костюмах і червоно-білих фартухах. Вони стояли двома колонами на чорно-білій підлозі перед спорудою, що нагадувала церковний вівтар. «Інсталяція Великої Ложі України. Париж, 6005 рік ІС», — прочитав Лавр підпис під картиною[5].
— Ви у Храмі, молодий чоловіче, — звернувся до нього брат Олександр. — У Храмі великої традиції, яка живе вже сьоме тисячоліття. Настійно прошу вас не забувати про це.
Розділ 4
— Ну і відос у тебе, Мармушко… — такими словами зустріла Беконті свою молодшу подругу. — Заходь, у ванній візьмеш жовтий рушник. І дивись, обережно, там кран гарячої води прокручується. Обшпаритися можна.
— Що там твій кран, — Мармура поклала свою здобич на дзеркальник і роздивилася себе у дзеркалі. — От я сьогодні реально прозрєла. Мене тіко шо вбити хотіли.
— Хто?
— Якісь відморозки. До речі, я сьогодні за тебе вписалась. Одній обізяні морду била. Вона сатаністкою тебе назвала. А я їй ніс роздовбала. У неї вся мордяка була в крові, атвєчаю! Ну і вони мене з Едіком трошки дістали… Я футболку і джинси тобі в машинку кину, можна?
— Кидай. — Беконті пройшла коридором, розглядаючи Мармуру. — Жоска ти дєваха, як я бачу. Між іншим, можеш сьогодні в мене заночувати, папахєн кудись на всю ніч поїхав. А це що таке? — побачила вона циліндр.
— Я тобі зараз все розповім, це убойна шняга. — Мармура скинула з себе брудний одяг. — Із-за цієї фігні мені ледве тапки не сплели. Я по тропі від них ушилась… У тебе крем для синців є?
— У верхній шухляді. — Беконті двома пальцями взяла циліндр і спробувала підняти. — Важка, зараза. Воно ж у якомусь гівні, тьху… Я уся вимастилась… Звідки це?
— З могили вампіра.
— Звідки?!
— Ті деградоси розрили могилу вампіра і витягли звідти цю банку. А коли вони почали назад плиту ставити, я її схопила і побігла. А їхня дєвка — уявляєш? — почала мене доганяти. Майже догнала, сука, але я нирнула в «бункер»…
— Яка така дівка? Я її знаю?
— Ні, не знаєш, вона не з наших. Манькувата така ципа, років двадцяти шести, у комбікє. Бігає як пантера.
4
5
Велика Ложа України була інстальована (заснована) 24 вересня 2005 року (6005 року за масонським літочисленням) у Парижі, в Залі Асамблей Великого Храму Великої Національної Ложі Франції (GLNF).