Рано третього липня козаки вдарили з гармат з валів просто в польський стан. Тоді поляки побачили, що вони дуже широко розтягли окопи, і другого дня окопались другим валом багато вужчим, вигнали за окопи непотрібні коні, а самі рушили за ті нові окопи. Тілько що вони ввійшли за нові окопи, козаки кинулись за ними вслід і насипали ще вище окопи та знов почали бити з гармат в поляків. Поляки насипали свої вали ще більше, а козаки і собі насипали такий високий вал, що з його можна було влучити кулею собаку в польських окопах. День і ніч козаки смалили з гармат на поляків. Кулі сипались, неначе град. Пани розібрали свої шатри, прикрились корогвами, потім як нічого не помогало, почали обкопувати себе й коней. Кожний пан викопав собі яму та й сидів в ній як кертиця у норі. Тоді поляки обкопались третій раз ще тіснішими окопами, вже під самим містом; але як тільки вони рушили з місця, щоб сховатись за новими окопами, козаки кинулись на задніх і побили велику силу поляків. Через три години козаки й собі вже насипали такий високий вал, що як тілько котрий пан висунув голову з своєї нори, козаки зараз стріляли в його. Козаки зовсім закопали поляків і місто Збараж. Щоб швидше забрати поляків, Хмельницький казав копати під землю великі нори, чи печери, попід валами в саму середину польського стану. Поляки побачили, що козаки чогось перестали стріляти з валів, і догадались: вони ставили на землі миски з водою і клали бубни. В декотрих місцях бубни гуділи, а вода в мисках ворушилась хвилями. Поляки догадались, почали і собі копати печери насупроти козаків та й здибались з ними під землею. Там в темних норах бились козаки з поляками, наче в пеклі.
На лихо панам в їх місті повиходили вся харч та поживок. Привезти через козацький стан не можна було ні за що в світі. Пани почали їсти коней. Коли не стало коней, вони збирали й їли здохлятину з тих коней, що були постріляні. Жовніри збирали їм в місті котів собак і мишей, а як поїли й це добро, то здирали з возів шкури, краяли на шматочки чоботи, розмочували в воді і їли. Декотрі гризли зубами спеклу землю. Козаки накидали в воду трупів, і пани мусіли пити воду з сукровицею. Настала літня спека. Трупи гнили і смерділи: їх не було куди вивозити, не було де ховати Козаки і селяни ще надто глузували з панів, одпочиваючи на валах:«А коли ви панове, будете одбирати чинш на Україні?» - кричали селяни «от уже рік минув, як ми вам нічого не платили, чом оце ви не загадуєте нам на яку панщину? Годі вам уже держатись! Тілько дурно кунтуші понищили та сорочки подерли, по шанцях лазючи. Того вам наробили ріжні здирства, як оте очкове, панщина, та сухомельщина. От тепер козаки добре вам заграли в дудку!»
Пани побачили, що їм доведеться пропасти, почали просити у козаків мира. Вишневецький виїзджав з окопів і переговорювався з ханом. Кисіль з панами приїзджав до Хмельницького. Хмельницький домагався, щоб йому видали Вишневецького, Конецьпольського і інших панів, і щоб границею між Польщею й Україною була ріка Вісла. Пани не згодились і дали одповідь, що не мають права без короля одділювать Хмельницькому границю. Хан Іслям Гірей розсердився, довго стоячи під Збаражем, покликав Хмельницького і сказав йому:
«Як ти за три дні не забереш поляків, то доведеться тобі дорого викуповатись. Ти обіцяв заселити мені Крим ляхами, заселиш ти його своїми козаками».
Хмельницький виїхав до козаків і казав їм лагодитись до приступу. Поперед усього він казав до дручків попривязувати поляків, забраних у полон, і начепляти їм на шиї мішків з землею, щоб їх не брала куля. Потім їх поставили рядками, ще й підганяли ззаду нагайками За ними виступили козаки з драбинами, крючками і ланцюгами… Вже козаки перелізли в декотрих місцях через окопи і різали панів. В польськім стані був такий дим, що один поляк не бачив другого. Пани закричали:
«Не можна нам довше держатись. Киньмо гармати в замку, покиньмо два полки, а самі втікаймо!»
«Куди ж ви втічете!» - сказав Вишневецький, - хіба причепите крила собі і коням та перелетите через козацький стан. «Будемо битись до останку» - крикнув Вишневецький і кинувся на козаків, перескочив через окопи і розігнав селян.
Другого дня козаки знов полізли по драбинах на вали, били панів і витягали гаками на вал вози з польського стану. Вже пани почали гримати на Вишневецького за те, що він не дав їм ні втікати, ні віддатись козакам, та ще й дурив, що король швидко прийде на поміч. Князь Єремія сидів з панами в наметі, думав, думав та нічого не видумав. Пани побачили, що вже настала їх остання година. Коли це одразу прилетіла стріла, ніби од козацького стану, і впала перед ногами Вишневецького. На стрілі стримів папірець, а на ньому було написано:
«Я поляк, хоч мушу по неволі служити Хмельницькому, даю вам звістку, брати поляки, що король ваш за п'ять миль з відціль йде з великим військом; ждіть і сподівайтесь короля!»
Ту штуку вигадав сам таки Вишневецький. Він звелів одному свойому приятелеві пустити стрілу між панів. Пани дійсно повірили і почали ждати та сподіватись од короля війська на поміч. Сам Вишневецький нічого не знав про короля й його військо. Коли вістка за те, що польський король вже недалеко, рознеслась по обозі, оповістив Вишневецький, що дасть велику нагороду тому, хто перейде через козацький стан і дасть знати про усе королеви. Знайшовся шляхтич Стомківський. Йому дали лист до короля, в котрім просили, щоб прибував з військом до Збаража, як найшвидше! Одинадцятого серпня, в спасівку, Стомківський перебрався за українського селянина і в ночі сів на човен, переплив ставок, і як козаки покотом спали, рачки переліз через козацький стан. Як стало світати, він заліз в очерет на болоті і сидів там цілий день. Другої ночі бур'янами відійшов далеко, побіг через села, і прибув до містечка Топорів, коло Бродів у Галичині, де в той час стояв Ян Казімір.
В той час, як козаки бились з поляками під Збаражем, король Ян Казімір дав загад панам збиратися у військо. Кожний пан виїжджав на війну з кількома служниками на конях; за ним їхав віз повний харчів: сухарів, шинок, оцту, горівки. Там лежали дорогий посуд і всяка зброя, а було разом з тим казанок, сокира, лопата і все, що потрібно для війни. Селяни тоді не одбували служби в війську, а тільки робили панщину. Пишно виїхав король з столиці, але на виїзді під ним спіткнувся кінь. Всі сказали, що то поганий знак. Королева була дуже смутна, випроводжуючи в дорогу короля. Король виїхав до Любліна і цілі два тижні ждав панського війська. Пани збирались помалу. Після Петра рушив король в дорогу і тоді вперше почув, що вже кримський хан прийшов на Україну і пристав до Хмельницького. Але де тоді був козацький і татарський стан, того він зараз не знав; він ішов та все оглядався на всі боки, чи не нападуть на його козаки й татари. Не раз і не два він посилав післанців на розвідини, а вони назад не вертались: мабуть їх ловили козаки та вбивали. Король розпитував селян, але ті не казали йому зумисне нічого.