Бібліотека журналу «Молодняк»
ПОЧАТКУЮЧИЙ
Шлях червоної боротьби, або Повість одного початкуючого письменника
Вийшли з друку такі книжки:
О. Донченко – Червона писанка
Ів. Ковтун – Червоні паростки
Дм. Косарик – Червона купіль
О. Кундзіч – Червоною дорогою
(З літ. хроніки).
СЛОВО ПОПУЛЯРНОГО РЕЦЕНЗЕНТА
«Ці червоненькі книжечки збудовані на червоних образах з червоною ідеологією, що червоною ниткою проходе через усі вищезазначені твори».
ПРОЛОГ
У червону, буремну ніч, під визиск осатанілих гнобителів робітничо-селянської класи, що, як вампіри, пили кров трудящих – народився в бідняцько-незаможницькій сім'ї червоний паросток – Іван Червонозагравненко.
В муках злиденних, по ланах куркульських проходило його повне сліз і тяжкого болю – дитинство.
Експлоатували його – хто лише хотів, а особливо, місцевий куркуль Свирид Фарапонтович Семеропузий, що майже половину землі всього села Голоднотемного загарбав в свої ненаситні пазурі.
Та не довго тяглося це жахливе життя.
Серце робітничо-селянських мас переповнилося вщерть бурею помсти й гніву.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Наче стоголосий грім прокотився по темних похмурих закутках великої країни, і... 1917 р.
25 жовтня сталася Жовтнева революція.
Наче повінь, наче хвилі грізні – сколихнули народ трудовий.
Замайоріли червоні прапори, спалахнули червоно-загравні пожежі й непереможні згуки Комуністичного Інтернаціоналу покликали до останнього бою з капіталом трудящих всього світу.
Наче полуда спала з очей Івана, як почув він ці дивні звуки.
Червоний огонь запалив його батрацько-незаможницькі груди помстою грізною, він, не гаючи часу... убив на смерть свого гнобителя куркуля Семеропузого Івана Фарапонтовича.
Але класова свідомість кликала його далі і він, міцно тримаючи рушницю, кинувся у вир революції.
Наче вихор червоний, літав він по червоних ланах і знищував сотнями внутрішніх і зовнішніх наймитів всесвітньої буржуазії.
Не один денікинець, петлюровець і махновець загинув від його гострої шаблі.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Одгреміли бої, одзвеніли копита, замовкли кулемети і почалася так звана доба мирного будівництва.
Повернувся Іван додому з трьома орденами червоного прапору, з виразною класовою ідеологією, з чітким розумінням завдань і потреб сьогоднішнього дня.
З такою ж упертістю, з таким же палким ентузіязмом він узявся налагоджувати культурно-освітню й громадську роботу в своєму селі.
Забуяло новим, червоним, радісним життям колишнє село Голоднотемне, а тепер село імени Рози Люксембург і Карла Лібкнехта.
На колишній землі Семеропузого, политій слізьми незаможницько-батрацьких широких мас, буйно розцвів колектив «Червона праця», що об'єднав у собі коло 150 зпролетаризованого селянства.
Два колективних трактора – «Фордзон» і «Запорожець» роздирали угноєні груди колективного чорнозему.
На зміну злиденного трьохпілля вчасно прийшов землеустрій і багатозмінний плодозмін.
У попівському будинку розташувався комсомол і сельбуд, а з його вікон до пізньої ночи гучно лунали по селу червоні пісні, закликаючи молодь до культурно-освітньої роботи,
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Іван скрізь поспівав. Зі сталевими очима, з червоним «Кім'ом»[1] на грудях його скрізь можна побачити.
Сільрада, кооператив, МОПР і інші громадсько-культурні організації не обходились без його активної участи.
Великим авторитетом користувався Іван на селі. Навіть для куркульських доньок він був бажаним гостем і женихом.
Але не звертав на їхні ласки уваги своєї Іван, бо до вподоби йому була наймичка Галя Лантухівна, яку в скорому часі він через індивідуальну обробку втягнув до комсомолу. А через місяць. без попа та інших міщанських традицій, вони справили в сельбуді червоне весілля.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Потекло, забуяло молоде ново-побутове життя, повне радости й віри в перемогу працюючих. Промайнули. як чарівний сон, дев'ять місяців і народилося в них, наче писанка червона, малесеньке, невеличкеє… жовтенятко.
1
Мається на увазі значок з написом «КІМ» (Комуністичний інтернаціонал молоді). Комуністичний інтернаціонал молоді (КІМ) – з 1919 по 1943 роки міжнародна молодіжна організація, секція Комінтерну.