Радости – море .
В сельбуді – повно.
Промови.
Викупали його у червоній купелі і дали йому грізне для ворогів ім'я П'ятикутньозоряний. Під гучні оплески всіх присутніх зарахували його до комсомолу з 14-річним стажем.
Не менше вражіння справила й промова батька, де він зазначив, що й син його піде червоною дорогою...
ЕПІЛОГ
Червоне сонце втопає за обрій і червонить своїми рожевими проміннями хмари.
Сидить Іван Червонозагравненко коло колективної хати і читає селянам «Капітал» Карла Маркса.
Всі уважно слухають. а в очах їх виблискує уперта непереможна віра в соціялізм.
Іван зараз – голова сільради.
Всі його люблять і поважають, бо всю свою роботу він провадить непохитно, під кутом постанов XIV з'їзду ВКП(б).
__________
Студія
Радий і схвильйований поспішав молодий автор Гаврило Передериматня на літературну студію «Леміш». У руках ніс він старанно загорнутий і чисто переписаний свій перший твір, свою першу творчу муку – оповідання з дійсного, сучасного батрацького життя – «Свідомість прокинулась».
Це була жахлива історія бідування несвідомого батрака Миколи, що зазнавав неймовірних мук і бідування по куркульських наймах Ненароком зайшовши до сельбуду, почув промову молодого комсомольця уповноваженого по батрацтву, він немов прокинувся і тут же вступив до спілки «Всеробітземлісу», а на другий день подав заяву до комсомолу та записався до лікнепу й кожного вечора став відвідувати сельбуд, а куркуль – Пилип Пузатий – став поводитись з ним краще.
Сьогодні Гаврило Передериматня зачитає свій твір і почує відповідну на нього критику.
Було радісно й страшно. Гаврило Передериматня – автор оповідання «Свідомість прокинулась» – тремтів за долю свого оповідання, як молода мати за долю свого першого сина
Несміливо протовпився він до столу, бо в маленькій кімнатці було повнісінько – люду, диму й гомону, дим був нестерпуче вонючий, такий, хоч протигаз одягай.
Особливо труїв повітря терпким тютюновим димом невеличкий чолов'яга з люлькою в зубах; він брав собі за священний обов'язок оголошувати початок студії, підрахувати присутніх та приносити воду слухачам – все це він робив поважно й урочисто.
Схвильований почав читати Гаврило Передериматня своє оповідання, а коли скінчив – сів і завмер.
Встав чолов'яга з люлькою й промовив тихо й поважно:
– Ось товариш зачитав свій твір «Свідомість прокинулась». Бажано було б, щоб товариші взяли слово й дали свою оцінку.
Всі мовчали, мовчали з хвилину. а потім десь у кутку фігура в кудлатій шапці несміливо підвела руку.
– Я скажу...
– Прошу!
Фігура підвелася й суворо забубоніла:
– Я не буду спинятись на всяких образах, але скажу, що автор не все правдиво висвітлює: він, наприклад, пише, що його герой побачив у садку гніздо солов'яче з синенькими яєчками. Не розумію, де автор бачив сині яєчки у солов'я, коли всім відомо – вони у нього сіренькі, це треба обговорити!?
– Да, нащот яєць треба побалакати! – підтримала його висока постать і крутнула очима, як об'єктивами.
У Гаврила Передериматні аж у нутрі похололо.
Далі взяв слово коротенький. круглий, як бурулька, чоловічок з мишастим волоссячком на голові:
– Ми бачимо перед собою молодого автора, – казав він, – але мусимо сказати, що писати він уміє, образи в нього щирі й свіжі, мова проста й зрозуміла, сюжет розгорнутий і цікавий, але є й хиби: він в одному місці пише про удобрену землю, але читачеві так і невідомо, чим же саме удобрена земля, бо удобрювати можна всякими засобами, наприклад, під жито краще всього суперфосфатом, а під пшеницю звичайним гноєм. На мою думку, якщо виправити ці хиби, оповідання годитиметься до друку:
– А на мою думку, – схопився якийсь хлоп'як у сірій шинелі, – це оповідання слабе дуже, воно мені не подобається, і я не знаю, де тут товариш свіжі та щирі образи побачив. І сюжет не цікавий, і читача не захопить А також автор не зумів передати тієї радости свого героя, як той вступає до комсомолу. На мою думку, оповідання друкувати не треба.
– Пробачте, товаришу, ви помиляєтесь! Видрукувати треба!
– Ні не треба!
– Пробачте, треба!
Довго сперечалися, довго обговорювали, дехто стояв за те, що в оповіданні є свіжі, соковиті й щирі образи й оповідання треба видрукувати, де-хто заперечував. Де-хто згадував майже не всіх класиків, що існують в літературі, а де-хто навіть цитати наводив.