Гаврило Передериматня сидів ні живий, ні мертвий.
І нарешті, чолов'яга, що сидів за столом, узяв слово прикінцеве – радісно забилося серце Гаврила Передериматні, бо чолов'яга казав, що не слід так суворо до молодого початкуючого автора підходити, бо хіба не відомо, мовляв, що перші твори класиків були слабі, і ще він зазначив, що оповідання цікаве, бо викликало такі палкі суперечки та ще сказав, що коли автор послухає зауваження де-яких товаришів, то оповідання й видрукувати можна буде.
Не йшов, а летів зі студії «Леміш» молодий початкуючий автор оповідання «Свідомість прокинулась» Гаврило Передериматня.
Дома розгорнув оповідання – першу творчу муку свою – й почав виправляти його.
Синенькі яєчки він зробив сіренькими, земля тепер уже була в оповіданні скрізь удобрена суперфосфатом, а батрак Микола, йдучи з сельбуду після прийому до комсомолу, співав голосно і бадьоро «Повстаньте, гнані і голодні»...
Лягаючи спати, Гаврило Передериматня зітхнув і промовив:
– Кожне слово, кожну фразу опрацювати треба, отаке-то життя наше – письменницьке.
__________
Ура!!!
(Щоденник письменника, твори якого вже друкується)
7/IX – 25 р.
Ура! Моє оповідання «Червоно-загрависте полум'я революції», що два місяці лежало у редакторськім портфелі – надрукували.
Жінка каже, що це оповідання шедевр. Я і сам так гадаю! Ще б не шедевр, коли воно майже на один аркуш – 36871 друкованих знаків (жарт чи що – аж 368711).
По моєму підрахунку я за нього одержу мінімум 50 карбованців.
А проте нічого радіти, бо редакція може розбити мої ілюзії (візьме та й нарахує менше!).
Взагалі, по всіх редакціях завелася тенденція скорочувати твори. Он, К. говорив мені, що написав раз на два аркуші, а виплатили тільки за півтора. Чорти!
А взагалі добре бути редактором, тоді я пускав би свої твори в кожному числі.
12/ІХ
Читав оповідання Г. Він каже, що назва неоригінальна й сюжет запозичений.
Дурень! Сам нічого не розуміє, а й собі туди: «назва не оригінальна», «сюжет запозичений». Хай спробує сам так написати: – Чер-во-но-заг-ра-ви-сте по-лу-м'я ре-во-люції – (ех!) та й Хвильовий так не напише, а він – «не оригінальна».
Здибав на вулиці М. Кудись поспішав, я попрохав його прослухати оповідання. Почав читати. Він аж почервонів з радости, і враз почав хвалити, каже: «Жаль, що ніколи до кінця прослухати». Зірвався й полетів, як стріла, мабуть на посаду поспішав.
От одразу видко, що чоловік розуміється в мистецтві: «хороше! – каже... Надзвичайне!»
Хотів ще прочитати К. та згадав, що вже читав йому тричі.
28/IX
Ходив по гонорар. Кажуть, грошей немає.
Нічого, почекати можна.
Тільки оце дощі пішли, а чоботи в мене драні (хлюпає між пальцями), у жінки теж калош немає. Ну, нічого, одержу гонорар, все справлю.
З0/IX
Пішов знову по гроші. Знову немає. То хоч касир був увічливий, а тепер і не гляне, буркне тільки: «Немає!»
А тут грошей ні копійки, вчора не обідав.
Снідав сьогодні хліб з олією (десь жінка дістала), дуже смачна страва, півхлібини з'їв.
Сів писати, не пишеться; образи якісь чудернацькі в голову лізуть, то «сонце – золота перепічка» або «туман, як пара з борщу гарячого». Читав десь, що це харчові реакції побивають інші, тому таке в голову лізе.
6/X
Сьогодні трохи скандала не зняв. Підхожу до касира, а він сміється:
– Як у вас ноги не заболять ходити сюди?
Стерпів. Ідіот, йому смішки!
Вчора, йдучи до каси, на четвертий поверх, почав рахувати східці і– що ж ви думали – 300 штук! Тепер я розумію, чого в мене так швидко підбори повідскакували.
А вночі сон негарний снився, ніби підхожу до видавництва, а на шпильочку сидить касир і тримає відомість.
– Видаємо сьогодні! – гукає.
Я кинувся угору, тільки доліз рачки до нього, коли брязь... з ліжка.
Жінка лається, каже – спати не даю; все з касиром балакаю. В кімнаті холод собачий, ух!
10/X
Фінансовий стан без змін.
Біля столової «Церобкоопа» стало моторошно. Голова болить. Живіт наче супонею стягло. Поїли всі шкуринки з жінкою.
Хліба ні за що купити. Хоч би позичити в кого!
11/X
Те ж саме. Жінка лається дужче.
12/X
Живіт болить, ой ой! Рятуйте!.. Так коли ж вони видадуть?!.. Руки дрижать!.. Гине талант!!!