13/X
О-аоох!
Ря-т... у...
14/X
15/X
Ура! Ура!! Ура!!!
Я одержав... 10 карбованців.
... Рачки доліз на п'ятий поверх у кабінет завідуючого.
– Що вам? – питає.
– Грошей, го-но-р-р-рра-р-р!– ледве вимовив.
– Сьогодні не видаємо – кинув коротко й нахилився над паперами.
В ту мить я побачив на столі шматок бублика (білесенького бублика!).
Якась сила потягла мою руку до столу (рука дрижала), я не міг одвести очей від білого шматочка й, тихо ступаючи, підійшов до столу.
Враз завідуючий підвів голову й зіскочив зі свого місця. В очах був жах.
– Товаришу! Скільки вам? – гукнув, тремтючи, одхиляючись од мене.
– Хоч п'ять кар-р-р-бо-бо-бо-ван-ван-ці-ці-і-ііі-ів!
– Десять нате! – вирвав тремтячою рукою листок з блокноту й швидко почав писати. Я схопив шматочок бублика й кинув у рота.
Е, ніколи писати далі, жінка кличе обідати..
1925 р. Серпень.
__________
Біля гудків
(Оповідання з виробничо-робітничого життя)
Історія цієї гуморески не зовсім гумористична, але про це потім.
I
Із-за обрію витикалося кругле, як перепічка, і червоне, як кров зарізаної на різдво свині, сонце.
Заводський гудок заревів, як обчеський бугай, і почав скликати пролетарів-робітників до праці.
Зачувши цей поклик, Гаврило Гайка схопився з постелі, як вітер, і почав швидко одягатися.
Колись не таким був Гаврило Гайка, колись він був ледацюга й п'яниця непросипущий, але після Ленінських днів усе як рукою зняло. В ці дні, як стріха в спасівку, спалахнула його душа, догори ногами все перевернулося. Прийшов додому, сів на покуті, замислився, сидів отак нерухомо, як курка на яйцях.
А на другий день ще до сходу сонця Гаврило прийшов на работу. З того часу вже не стояв його станок одиноко без господаря, як сирота серед шляху.
Швидко одягався Гаврило, в голові, як цвях у шальовці, застряла думка про піднесення продукційности праці. У вікно зазирало несміливо сонце, в хаті було прибрано, як на великдень, на стінах висіли портрети проводирів Жовтня, а на покуті красувався Володимир Ілліч Ленін та Карло Маркс. Ікони, як сухий очерет. давно погоріли в печі.
На ліжку лежало двоє діток, вони, як клубочки, зібгалися під теплою ковдрою і тихо спали, як курчатка під крилом квочки.
Гаврило глянув на них, усміхнувся і промовив цитату з Леніна:
– Діти – квіти майбутнього!
Умившись холодною, як лід, водою, Гаврило, не турбуючи нікого, вийшов із хати. Снідав він у церобкоопівській їдальні, бо добре тямив, що через громадську їдальню можна дійти нового побуту. Ще й сонце не сходило, як Гаврило був у свого станка.
Навкруги дужо крутилися маховики, шелестіли, як суха солома, паси й ляскали, як праники, і, як грім улітку, грюкав стопудовий молот.
Все це звеселяло Гаврила, праця його кипіла, як окріп у печі. В заводі було душно, як у жнива. Гаврило аж упрів. і мокра, як хлющ, сорочка прилипла до його спини.
Після роботи було засідання завкому. Гаврило уважно прослухав доповідь про кооперування робітничої маси і зробив кілька цінних зауважень. Пізно повертався додому, стомлений. як після косовиці, але на душі було весело й радісно, як у свято.
Він ішов, згадаючи доповідь, думав:
– Все таки, як не кажи, а кооперація таки шлях до соціялізму!
II
«Біля гудків» це моє шосте оповідання з виробничо-робітничого життя. П'ять оповідань я видав окремою книжкою, а з шостим трапилася неприємна історія.
Коли я писав це оповідання, я зовсім не думав, що в ньому є щось смішне. Справа ось у чім: заходжу до редакції, бачу сидить редактор і бідкається:
– Ех, як би оповідання виробниче! Хоч одне невеличке, аванса не пожалів би!
Мені відразу думка в голову, а що як би написати? Правду кажучи, я на заводі зроду не був, бо виріс я на хуторі Мокра-Балка, але це дрібниця, втішав я себе, мовляв, пишуть же письменники про вагітність, хоч ні одному з них не доводилося бути вагітним.
– Слухай, – звертаюся до редактора, – хочеш оповідання з виробничо-робітничого життя?
– Голубчику, – зрадів той, – давай якщо є!
– Нема, кажу, – але буде! Завтра на ранок – згода?
– Згода!!!
На ранок приношу оповідання. Лице в редактора – сонце весняне: грає, сміється, переливається. Схопив рукопис, сів і уп'явся, як кліщ, читає і де-далі хмарніє лице його, як сніг по весні тане радість.