Історія їхнього прибуття й пробування на острові після мого від'їзду така цікава і в ній стільки пригод, які будуть значно зрозуміліші читачам першої частини моєї розповіді, і стільки подробиць, пов’язаних з моїм життям на острові, що я можу тільки щиро рекомендувати те й інше до уваги моїх наступників.
Я більше не обтяжуватиму виклад оповіддю від першої особи, аби уникнути незліченних повторень "я сказав", "він сказав", "він мені сказав", "я йому сказав" тощо, – надалі я подам усі факти в історичній послідовності на підставі власних спогадів, переказів людей, моїх зв’язків із ними й тутешнім середовищем.
Аби не втратити нитку оповіді, я мушу повернутися до обставин відплиття з острова і поведінки тих, про кого мова. Насамперед слід повторити, що я відправив батька П'ятниці та іспанця (двох, яких я вирятував від дикунів) у великому каное на материк, як я тоді гадав, по товаришів іспанця, аби позбавити їх такого ж лиха, підтримати їх наразі та гуртом подбати потім про подальше наше зВіллнення.
Їх я вирядив, а мені не лишалося ні просвітку, ні надії на власне, як і двадцять років тому, і я, звичайно, не міг передбачити, що станеться, тобто що до берега підійде англійський корабель і забере мене з собою; звичайно, іспанці дивом дивувались, коли побачили, що мене нема, а з’явилися натомість троє чужинців, котрі заволоділи всім залишеним моїм майном, яке інакше дісталося б їм.
Однак, аби не переривати оповідь, я насамперед узявся докладно розпитувати іспанця про його поїздку човном до одноземців, аби привезти їх на моє прохання. Він відказав, що, власне, нема про що розповідати, бо все минулося без пригод, година була погожа й море спокійне. Одноземці, видима річ, вельми зраділи, побачивши його (він, либонь, старшував, бо капітан судна, на якому вони зазнали катастрофи, незадовго перед тим помер): вони, буцім, тим більше здивувались, що він живий, знаючи, що його схопили дикуни та мають зжерти його, як і решту полонених; коли він розповів їм історію свого порятунку та пояснив, що приїхав по них, вони, нібито, не посідали себе на радощах, наче брати Йосипа, коли той відкрився їм і розповів про своє вивищення при дворі фараона; лише коли він показав їм зброю, порох, кулі й харчі для них на час зворотного шляху, вони прийшли до тями і, ще раз порадівши з приводу несподіваного рятунку, почали лаштуватись у дорогу.
Спочатку потрібно було роздобути каное; чесність чесністю, а довелось позичити у дружніх дикунів два великих каное, тобто дві піроги, щоб рибу надити чи поплавати.
Вони не барились і на цих пірогах рушили наступнго ранку: речей у них не було – вся одежа на них, а всі харчі – жмуток їстівних коренів, з яких вони робили собі поживу.
Не було їх усього-но три тижні, але під цю пору, на біду їм, мені випала нагода втекти, як я писав раніше, і я покинув острів, залишивши на ньому трьох зухвалих, запеклих, некерованих, затятих мерзотників, достоту нелюдів, – гірка чаша бідолашним іспанцям.
Єдине, що негідники чесно виконали – подали до рук прибулим на берег іспанцям мого листа до них, дали харчі та інші необхідні припаси, як я звелів; а також передали довгий перелік приписів – як пекти хліб, порати приручених кіз, сіяти й збирати хліб, доглядати за виноградом, випалювати горщики тощо, себто, робити все, з чого складалася моє життя на острові і чому я сам навчився поступово. Всі ці докладні записи вони віддали іспанцям (двоє з них добре розуміли англійську); вони і в іншому всіляко сприяли іспанцям, бо спочатку жили у злагоді з ними. Вони пустили іспанців до оселі чи печери й жили гуртом; старший іспанець, який встиг засвоїти, як я даю всьому раду, хазяював разом із батьком П'ятниці; англійці ж били байдики – тинялися по острову, стріляли папуг та ловили черепах, а коли ввечрі вертали додому, іспанці лаштували їм вечерю.
Іспанці не робили б із цього клопоту, якби ті дали їм спокій, але подлякачам терпець урвався, і вони почали поводитися, як пес на сіні: і сам не їсть, і другим не дає. Спочатку були дрібні розбіжності, й про них шкода мови, але згодом вибухнула війна, брутальна і зухвала, ні причини, ні якоїсь провокації, наперекір природі і навіть здоровому глузду, і хоча першими розповіли про це іспанці, тобто винувачі, але, коли я допитав англійців, ті не могли спростувати жодного слова.