Але перш, ніж перейти до подробиць, я маю надолужити один попередній пропуск; я забув сказати, що, коли-но ми взялися підіймати якір й розпускати вітрила, у нас на облавку спалахнула сварка, і я побоювався, що вона може перейти у заколот; вона припинилася щойно капітан набрався зваги, гукнув нас на допомогу та власноруч розтягнув шибайголів, а двох головних призвідців узяв за сторожу й закував у кайдани, а що вони вели перед і в попередній ворохобні, і тепер усіх страхали, він пригрозив завезти їх до Англії у залізах, а там повісити за бунт і спробу захоплення корабля.
Насправді капітан не мав цього на увазі, але погроза налякала всю команду; деякі матроси вкинули іншим у голову, що це капітан зараз такий добряка, а щойно вони зайдуть в якийсь англійський порт, він укине їх усіх у в'язницю і віддасть до суду.
Про це перевідав помічник капітана і нам сказав, і тоді всі взялися просити мене як поважану особу зійти вниз разом з помічником капітана і заспокоїти людей, запевнивши їх, що, якщо вони будуть добре поводитимуться решту шляху, всі минулі переступи вибачать і забудуть. Я пішов і дав їм слово честі, що все так і буде, й вони погамувалися та заспокоїлися ще більше, коли на моє прохання двох покараних матросів вибачили й зняли ланцюги.
Але через цей заколот довелося простояти ніч на якорі; а вранці вітер вщух, і ми виявили, що двоє зВіллнених кайданників вкрали по мушкету і ще якусь зброю (невідомо, скільки у них було набоїв з кулями), захопили незакріплений пинас і втекли на ньому до своїх друзяк на берег.
Щойно ми помітили це, я звелів послати на берег баркас з дванадцятьма матросами і помічником капітана на пошук ворохібників, але і двійко втікачів, і решта як здиміли, запрмітивши баркас, вони дременули до лісу. Помічник капітана хотів було на відплату витоптати на острові всі плантації, спалити домівки з меблями й залишити їх без нічого, але команди не було, і він нічого не чіпав та повернувся на корабель, забравши тільки пинас.
З цими двома втікачами матросів стало п'ятеро, але ті троє негідників були набагато запеклішими: через два-три дні вони виштурхали ту двійцю в три вирви й не схотіли мати з ними нічого спільного та харчів при цьому не дали, а іспанці натоді ще не повернулися.
Коли іспанці вперше висіли на берег, справа зрушила з місця: іспанці переконували трьох англійців прийняти до себе земляків, щоб, як вони казали, жити однією сім'єю, але ті не хотіли й чути про це, бо їх влаштовував відруб, а що тільки праця і старанність могли забезпечити їм комфорт, вони напнули свої намети на північному березі острова, ближче до заходу, щоб не наражатися на небезпеку з боку дикунів, які звичайно висаджуються на східному березі. Спорудили собі тут дві хижі – одна як житло, а інша як сарай і комора; тоді іспанці дали їм зерна для посіву і поділилися з ними горохом ще з мого запасу; вони обкопали якусь латку, посадовили, обгородили, як я їм показував, і зажили своєю господою. Настали перші жнива, і, хоча перша латка була невеличка, часу було обмаль, але ужинку вистачило і на хліб, і до хліба, а що один з них був на судні помічником кока, то охоче заходився готувати супи, пудинґи й наїдки з рижу, молока і тієї невеликої кількості м'яса, яке можна було здобути на острові.
Так і жили: що треба, те і є; аж ось троє зухвалих драбуг, їхніх земляків, прийшли до них і, задля втіхи й щоб образити їх, почали сікатися й казати, що острів належить їм, бо губернатор (тобто я) ув’язав їх, і тільки їх, у цю маєтність, і тому під будівницво треба наймати ділянку в посесію й платити їм чинш.
Ті двоє спочатку гадали, що то смішки, і запросили їх увійти, сісти й подивитися, які чудові оселі вони збудували, та назвати розмір того чиншу, а один з них ще й жартома сказав, що як вони вважають себе землевласниками і хочуть винаймати свою землю, то, з огляду на будівництво домівок та інші господарські покращення, він сподівається, що вони, за звичаєм всіх землевласників, дадуть цю ділянку в довготермінову посесію, і запропонував скласти контракт через нотаря. Тоді один з трьох, які гнівилися й псякували, оголосив, що це не жарти; неподалік у затишку чолов’яги розклали багаття й варили їсти, а цей мерзенник вихопив головешку і взявся тицяти її до стінки хатини, і вона зайнялася та була б за кілька хвилин згоріла, якби один з готувальників не підбіг і не відштовхнув лайдака та не затоптав вогонь, що було нелегко.
Нелюд так розлютився на чолов’ягу за те, що той відштовхнув його, що кинувся на нього з дилем, і, якби той не спритно не відсахнувся і не сховався в хижі, там би йому й гаплик. Його товариш укмітив загрозу в цьому їм обом, побіг по нього, і тут-таки вийшли вони з хижі вже з мушкетами; відтак той англієць, на якого непроханий гість кинувся з дилем, прикладом збив з ніг кривдника, перш ніж інші два стали їм до порятунку; коли ті підбігли, вони обоє намірили на них мушкети й порадили не наближатися.