У тих теж була вогнепальна зброя, але один з господарів – той, що відважливіший б – доведений до відчаю небезпекою, крикнув їм, що, якщо вони поворухнутися, їм гаплик, і наказав скласти зброю. Зброю вони, звичайно, не склали, але, діставши одкоша, вирішили преговорювати й погодилися піти, забравши з собою пораненого товариша, якому таки добряче зацідили. А проте скривджені припустилися великої помилки, не скориставшись перевагою і не розззброївши кривдників: слід було негайно відібрати зброю, піти до іспанців та розповісти про зухвальство негідників, бо тепер усім трьом уроїлось бажання помсти, і про це свідчив кожен день.
Розділ ІІІ. Боротьба з канібалами
Не переобтяжуватиму розповідь переліком збитків, яких вони завдали землякам – наприклад, витоптали їхні посіви, застрелили трьох козенят і молочну козу, приручених англійцями для господарських потреб, – взагалі всіляко їм дошкуляли й довели чолов’яг до такого відчаю, що ті поклали при першій же нагоді поквитуватися з кривдниками. Для цього вони вирішили піти в замок, як вони називали моє колишнє житло, де поганці жили разом з іспанцями, і викликати їх на ґерць, а іспанців попросити бути при тому й стежити, щоб бій був чесним; вони повставали удосвіта й почали викликати англійців поіменно, а коли відгукнувся іспанець, сказали йому, що вони бажають говорити із земляками.
Сталося так, що напередодні двоє іспанців зустрілися в лісі, з одним з тих англійців, яких я, на відміну від інших, називатиму чесняком, і той зі смутком поскаржився їм на варварське ставлення до них земляків, і розповів, як ті поталували плантацію, знищили насилу вирощене збіжжя, вбили молочну козу і трьох ягнят, тобто виплюндрували їм усі запаси, тож якщо іспанці не допоможуть їм знову, доведеться померти з голоду. Повернувшись додому, під час вечері один з цих іспанців насмілився ввічливо й лагідно дорікнути трьом англійцям і спитати, чому вони такі жорстокі до своїх нишких і некривдних земляків, що доклали стільки праці, аби доскочити нинішніх статків.
Один з англійців відрубав: «Їм сюди зась: на берег вони зійшли без дозволу то й не мають права ні сіяти, ні будувати на острові, бо земля не їхня. » «Перепрошую, сеньйор Інґглезе, – спокійно відказав іспанець: «Не примирати ж їм голодом!» А той грубіян-англієць йому: «Нехай собі примирають, а сіяти й будувати тут вони не будуть!» «Що ж їм у такому разі робити, сеньйоре?» Втрутився інший поганець: «Робити? Кадук їхній матері, вони повинні нам слугувати й працювати на нас». «Але ж чому? – запитав іспанець, – гроші за них ви не платили й не маєте права примушувати їх служити собі. » Англієць заперечив, що острів їхній, бо губернатор їм віддав його, і ніхто тут не сміє господарювати, крім них самих, і заприсягнувся, що піде й попалить усі їхні нові хати, бо будувати їм тут не Віллно. «Стривайте, пане», сказав іспанець, «за цим правилом, і ми всі повинні служити вам?» «Атож, – кинув зухвалець, пересипаючи свою мову батькуваннями, – «так і буде, доки ми не спекаємося вас». Іспанці тільки осміхнулися й промовчали. А що пересварка зачепила англійців, один з них, підводячись з-за столу (його ніби звали Вілл Аткінс), сказав іншому: «Ходімо, Джеку, треба ще раз їм об’явитися; ходімо зруйнуємо замок, бо годі розводити колонії в наших володіннях».
Відтак усі троє вийшли, прихопивши по рушниці, пістолю й шаблі та пащекуючи поміж собою, яких чортів завдадуть вони іспанцям при нагоді; проте іспанці до пуття не второпали їх наміри, – тільки того й зрозуміли, що негідники збираються жорстоко помститися на них за те, що вони обстали за двома чесними англійцями.
Іспанці не знали, куди вони подались і як провели вечір; схоже, що вони до глупої ночі валандались по острову, а як потомилися, повкладались у моєму фільварку, як я його називав, та поснули. Вони планували дочекатися півночі, щоб земляки повсиплялися, та підпалити їм оселю, щоб – як вони згодом визнали – спалити їх живцем або повбивати, якщо вони вибігатимуть. І дивно, що зловмисники проспали, бо в лиходумів зазвичай бувають нічниці.
Тим часом і обоє чесних англійців мали свої наміри щодо них, хоча й набагато шляхетніші, бо не йшлося ні про підпал, ні про вбивство, і, на щастя для всіх, сталося так, що вони підвелися й пішли з дому ще задовго до того, як кровожери добулися до їхніх осель.