Але найдивовижніше в цій історії те, як ці задерики й напасники поділили між собою жінок, ніхто ні з ким не посперечався, хоча дві або три полонянки були незрівнянно привабливіші за інших: вони помістили всіх п'ятьох жінок в одній хатині, а самі пішли в іншу і жеребкували, кому першому вибирати.
Той, кому випала перша черга, пішов до хижі, де знаходилися бідолашні істоти без одежі, і, вибравши собі жінку до вподоби, вивів її надвір; цікаво, що перша обраниця була найстарша й найнепривабливіша з п'ятьох, через що чоловік наразився на кпини, й навіть іспанці реготали, але розрахунок нетяги виявився немарний: він збагнув, що йому потрібна не стільки гарна, скільки тямуща й роботяща жінка – і вона таки виявилася найкращою з усіх.
Коли бідолашні жінки побачили, що їх садовлять рядком, а тоді виводять по одній, їхні страхи за життя повернулися, бо вони знову повірили, що їх пожеруть. Отож, коли англійський моряк вивів одну з них, решта узялась лементувати й голосити, ще й так ревно припадали до обраниці, що людина не могла просто на таке дивитись, а переконати жінок, що їх не їстимуть, англійці не могли, доки не привели діда, батька П’ятниці, і той вже розтлумачив, що п’ятеро чоловіків виводять їх по-одній, обираючи собі дружин. Відтак жінки помалу заспокоїлися, а чоловіки стали до роботи, і іспанці в цьому їм допомагали, тож за кілька годин для кожної родини злагодили свою хижку або курінь, бо в старому приміщенні поскладали реманент, хатні речі та харчі. Троє розбишак оселилися подалі, а двоє чемних англійців – поближче, але весь осідок був у північній частині острова, і далі на відрубі; таким чином на моєму острові з'явилося три селища, або, можна сказати, засновано три міста.
Тут до речі зауважити, що, як це часто буває на світі (мені недовідомі задуми Божі в такій ситуації), двом чесним англійцям дісталися найгірші дружини; а трьом несосвітенним шибеникам дісталися розумні, працьовиті, дбайливі і спритні дружини; власне, й перші дві були не лихої вдачі, бо всі п'ятеро були потульчиві, спокійні, покірні й віддані істоти, радше рабині, ніж дружини; я хочу сказати тільки, що вони були не такі тямущі, спритні й підприємливі, ще й не такі охайні та чупарні.
На честь горливості, з одного боку, й на осуд недбальства, ледарства й гультяйства, з другого боку, я мушу зауважити, що, коли прибув туди й поглянув на запроваджені вдосконалення, насадження та господарювання в кількох дрібних колоніях, то побачив, що здобутки двох чоловіків значно перевершили здобутки тих трьох. Розміри лану в обох групах цілком відповідали їхнім потребам, бо, на мій розсуд, Природа проти того, аби засівати понад міру, але ж відразу впадала в око відмінність в обробітку ріллі, влаштуванні огорож тощо.
Двоє чоловіків понасаджували багацько молодих дерев довкола своїх осель, і приходень за лісом нічого не бачив, і хоча двічі їхні плантації знищувалися, – одного разу співвітчизниками, а іншого – ворогом, як я оповім згодом, – вони все поновили й усе чисто квітло й пишалося знову; хоча й зроду-віку не виноградарі, вони рівненькими рядами посадовили виноград, і лоза, і виноґрона були такі, як мають бути. У лісовій гущавині вони влаштували собі пристановище; там не було такої печери, яку знайшов я, то вони доклали своїх рук і вирили притулище, де у лиху годину, яка випала незабаром, рятувалися дружини й діти і де їх неможливо були знайти, а ще ж повтромляли в землю кілки й дилі, що почали рости й зробили ліс непрохідним, і видістатися з криївок назовні можна було лише через перелази, які провадили тільки на їм віддомі стежки.
А троє шибеників, як я їх слушно називаю, хоч і мали цивілізованіші оселі, ніж колись, і чвар влаштовували менше за нових умов, зберегли давню ваду гулящого розуму – ледарство. Атож, вони сіяли збіжжя і робили огорожі, але їм пасували слова Соломона: «Йшов я повз виноградник ледарів і бачив, що весь він заріс тереном»[2]. Коли іспанці прийшли подивитися на їхні вруна, то побачили самий бур’ян, в огорожі зяяли дірки, через які на лан пролізали дикі кози і скубли прорість; де-не-де огорожа залатана хмизом, але марно замикати стайню, коли коня вкрадено. А от господарстві двох інших англійців позначалося працьовитістю та турботою, кукіль хліб не вбивав, огорожа скрізь щільна; це на виправдання слів Соломона в іншому місці: «роботяща рука збагачує»[3], у них все буяло, і живуть при достатку, худоби було більше, ніж у інших, хатнього начиння й усіляких надібок теж, і, звичайно, дозвілля їм не бракувало.
2
Див. : Приповістки, 24:30-31: "Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований... " (Прим. пер. ).
3
Див. : Приповістки, 10:4 "Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує". (Прим. пер. ).