Выбрать главу

Англійці визнали мені, що їх засмучувала думка про необхідність повбивати стільки бідолах, які й не підозрювали про небезпеку; у кожному разі перевага була над дикунами, і вже перший стрілець перезарядив рушницю, тож обоє вирішили стріляти випалом, розподіливши цілі між собою, – гримнули постріли і впали четверо дикунів, вбиті або важко поранені, з ними гепнувся зі страху й п'ятий, хоч його не зачепило, а наші побачили, як вони усі гуртом попадали, подумали, що вони їх усіх повбивали.

Гадаючи, що всі дикуни перебиті, наші сміливо вилізли зі схрону в стовбурі, не зарядивши рушниць, а дарма, бо на місці з продивом побачили, що принаймні четверо живі і з них двоє поранені дуже легко, а п’ятий відбувся переляком. Довелося добивати їх прикладами мушкетів: першими порішили утікача, через котрого все це сталося, та пораненого в коліно дикуна, поклавши край його стражданням, а той, що вцілів, упав навколінці, підняв догори руки і з жалюгідним стогоном жестикулював, знаками благаючи зберегти йому життя, бо жодного зрозумілого слова промовити до них не міг. Вони знаками наказали йому сісти на землю попід деревом, і один з англійців мотузкою, яку випадково знайшов у себе в кишені, зв’язав йому ноги та руки за спиною; англійці покинули бранця там, чимшвидше кинувшись навздогін за першими двома дикунами, побоюючись, що вони чи ще якісь їхні товариші знайдуть криївку в лісі, де переховувалися їхні дружини та врятовані пожитки. Одного разу вони побачили двох дикунів, але тільки здалека, проте зраділи, що ті бігли видолинком до моря, в протилежний бік від схрону; тоді повернулися до дерева, де лишили бранця, але його самого не було, – зВіллнили товариші? – тільки дві мотузки, якими він був зв'язаний, валялись біля дерева.

Отож, у них знову клопоти й невикрут, та й хтозна, де вороги і скільки їх, – тому поклали йти до схрону й заспокоїти дружин. Виявилося, що були вони переполохані, бо хоч дикуни – їхні краяни, і саме тому, що жінки занадто добре знали цих співвітчизників, їм було справді страшно. На місці з’ясувалося, що дикуни блукали поблизу, але схрону не знайшли, бо в цій гущавині його не знайти, – хіба що якийсь проводир покаже; тобто все гаразд, лише жінки перелякані.

До схрону на підмогу англійцям підтяглося семеро іспанців, бо решта десятеро разом зі слугами і старим П’ятницею, цебто батьком П'ятниці, гуртом пішли захищати свій осідок, лан і худобу, якщо дикуни раптом подадуться на той бік острова, – та ба, так далеко вони не пішли. З сімома іспанцями прийшов один з їхніх дикунів-бранців та той дикун, якому англійці зв'язали руки й ноги й лишили біля дерева; схоже, що вони гуртом ішли повз, побачили сімох убитих, розв'язали восьмого й забрали з собою, але надалі знову довелось його зв’язати, тому що були ж іще ті двоє, коли третій полонений утік.

Наразі полонені ставали для них тягарем, і настільки великі були побоювання, що вони втечуть, що, навіть, подумували їх повбивати – з міркувань власної безпеки. Але очільник іспанців про це й чути не хотів та звелів допровадити бранців до моєї старої печери в долині й поставити двох іспанців на варті та забезпечити всіх харчами, що й було виконано, і там бранців зв’язали по руках і ногах на ніч.

Коли прийшли іспанці, двоє англійців так розохотилися, що не могли всидіти на місці, й тому, взявши з собою п'ятьох іспанців та озброївшись чотирма мушкетами, пістолем та двома дубцями, рушили на пошук дикунів.

Найперше вони прийшли до того дереву, біля якого лежали полеглі; схоже, що тут побували інші дикуни – вони намагалися забрати трупи і два з них відтягнули досить далеко, але потім кинули. Звідси наші пішли на пагорб, з якого раніше спостерігали за розором свого осідку, і з гіркотою дивились на дим над згарищем де-не-де, проте дикунів видко не було. Звідтам вирішили сторожко піти на поталовану плантацію, але ще здалеку побачили узбережжя і дикунів, які лаштувалися відпливати в каное. Пошкодували, звичайно, що не виходило випалити на них з мушкетів на прощання, але ж добре, що хоч так спекаються їх.

Бідолашним англійцям біда лихо породила – усі їхні надбання пропали, але люди вирішили допомогти їм з відбудовою й постачанням; троє їхніх співвітчизників, досі не схильні до доброчинства, щойно тепер почули, що сталося, бо жили на східному окрайку острова, і відразу запропонували свою допомогу, та кількоро днів і справді старалися відбудовувати та сприяти в потрібних справах. старанно працювали на будівництві і взагалі поставилися до них дуже дружньо. Таким чином, потерпілі незабаром знову звелися на ноги.