Дні за два вони із сатисфакцією побачили три каное дикунів, які прямували до берега, а неподалік від них – двох потопельників, що свідчило про те, як поторсав їх шторм, бо й справді тієї ночі, як вони відпливали, лютував борвій.
Виходить, достатньо їх утекло, аби переповісти вдома і про свою виправу, і про свої вчинки та заохотити побільше людей до нового наскоку, що на нього самі вже зважились, хоча, на відміну від першого втікача, самі нічого не могли сказати про острів’ян, тому що самі їх не бачили, а втікача й усіх свідків убито.
Розділ V. Велика перемога
Місяців п’ять-шість спливло спокійно, і наші вже сподівалися, що дикуни або забули про свою невдалу виправу, або замислили щось приємніше, аж одного ранку до острова приплив цілий флот з 28 каное, напакованих дикунами з луками, стрілами, палицями, дерев'яними мечами та іншим військовим знаряддям; наскочників була така безліч, що острів’яни вжахнулися.
У той час як дикуни висаджувалися на крайньому східному кінці острова ввечері, наші радилися, що робити. Досі їх ховали хащі, але ж така силеча ворогів, що тепер доведеться знести нещодавно збудовані хатини для двох англійців і перегнати кіз в дальню печеру, бо коли задніє дикуни подадуться, аби знов узятися за своє, хоча терени вони знали ліґи на дві – не більше. Далі вони перегнали отари зі старого осідку, що належав допіру іспанцям, залишаючи якомога менше слідів людського перебування, а наступного ранку вони усі гуртом зайняли позиції на плантації двох англійців та взялися чекати. Як вони припускали, так і сталося: нові дикуни залишили каное на східному березі й рушили берегом, а було їх, як наші прикинули на око, душ двісті п'ятдесят. А наше військо невелике та й на всіх не вистачало зброї. Загальний розпис виглядав таким чином:
Чоловіки
17 іспанців
5 англійців
1 старий П’ятниця, тобто батько П'ятниці
3 невільників, що були разом з жінками, які довели свою відданість
3 інших невільників, які жили разом з іспанцями
А зброї у них було:
17 мушкетів
5 пістолів
3 мисливські рушниці
5 мушкетів або мисливських рушниць, відібраних мною у моряків, заколот яких я придушив
2 шаблі
3 старих галябарди
Рабам вони не дали ні мушкетів, ні фузей, – тільки галябарди, тобто довгі списи з залізними наконечниками та насадженими на них сокирами, а кожен з наших мав ще по тесаку. Дві жінки наполягали, що будуть битися, і їм дали луки й стріли, захоплені іспанцями після першої битви двох індіянських племен між собою, а також тесаки.
Команду очолив їхній зверхник-іспанець, про котрого я вже згадував, а його помічником – Білл Аткінс, людина вкрай безчільна, але відчайдух. Дикуни наступали, як леви, і наші в цій притузі не мали жодних переваг; тим часом Білл Аткінс виявився на своєму місці, – він передовий загін з шістьох чоловіків розташував одразу за чагарником і наказав пропустити перших і стріляти в наступний гурт, а після гуртового стрілу справно відступити в обхід нетрів і зайти в тил іспанцям, які з стояли на позиції відразу за заростями.
Дикуни бігли без усякого шику, і Білл Аткінс пропустив душ п'ятдесят, а потім наказав трьом оборонцям випалити у юрму; мушкети їх були заряджені шістьма-сімома кулями кожен, що були завбільшки з кулі для пістоля. Казна скільки наскочників вони поклали, але їх обняв жах і подив; вони вжахнулися такому грому й тому, що невідомо хто повбивав і поранив їхніх товаришів; посеред такої зам’ятні Білл Аткінс з іншими трьома бухнули ще раз у саму гущу, а тим часом перша трійця перезарядилася і відтак ушкварила втретє.
Якби Білл Аткінс зі своїми людьми відразу ж після стрілу відступив, як їм наказано, або решта оборонців була тут же і могла б стріляти безперервно, дикуни, напевно, кинулися б навтіч, бо перестрах їх і від грому пострілів, і від того, що вони не бачили, хто в них стріляє та вбиває, й гадали, ніби то боги вражають їх громом і блискавкою. Але, перезаряджаючи, Аткінс виявив підступ: дикуни, що здаля назирали за оборонцями, зайшли з тилу, і хоча Аткінс із товаришами двічі чи тричі стріляли по них та, відступаючи, поклали понад двадцять душ, дикунам вдалося поранити стрілою самого Аткінса, вбили одного з англійців, що були з ним, а тоді ще одного іспанця та одного раба з тих, які пришли разом із жінками. Цей мужній раб, озброєний лише кілком і топірцем, відчайдушно бився та власноруч поклав п’ятьох нападників.