Дізнавшись про це, наші злагіднішали і перейнялися до них жалістю, особливо іспанський губернатор, – великодушнішої людини я в житті не бачив, – і ось він запропонував, якщо можна, захопити якогось індіянця живим і пояснити йому наші наміри, аби він міг служити перекладачем, а потім піти до дикунів та з’ясувати, за яких умов ми зможемо зберегти їм життя і вони не завдаватимуть нам шкоди.
Довго ніхто з індіянців не попадався, але, нарешті, одного, ослаблого і ледве живого від голоду, вдалося зненацька захопити в полон. Спочатку він замкнувся – не їв і не пив, але згодом побачив, що ставляться до нього добре, приносять харчі, не б’ють, і підхилився нам. До нього на перемовини направили старого П'ятницю, який пояснив йому, як добре до всіх них ставитимуться, що їм збережуть життя й віддадуть частину острову, якщо вони не переступатимуть відведені їм межі та завдаватимуть шкоди острів’янам; їм дадуть зерно на посів, аби вони порали власний лан, і хліба для прожитку; старий П'ятниця звелів хлопцеві піти й побалакати зі своїми краянами, пояснивши, що, якщо вони не погодяться, їх усіх переб'ють.
Принижені сараки, яких залишилося тридцять сім душ, пристали на першу ж пропозицію й благали дати їм попоїсти; тоді дванадцять іспанців та двоє англійців уворужились, взяли з собою трьох рабів-індіянців, старого П'ятницю та рушили до них; троє індіянців принесли їм чимало хліба і перевареного рису, висушеного на сонці, та ще трьох кіз; відтак їм наказали піти на схил пагорба, де вони посідали на землю і з вдячністю поглинули всі харчі, а в подальшому й справді трималися свого слова й ніколи не виходили за відведені їм межі, хіба що питалися про харчі або вказівки, – там вони й жили, коли я прибув на острів і відвідав їх.
Їх навчили сіяти й жати, пекти хліб, приручати й порати кіз; тепер їм не вистачало тільки дружин, щоб розростися в ціле плем'я.
Їх оселили на косі на південному сході острова, де високі скелі виположувались у напрямку моря. Земля гарна, родюча й вистачило на всіх: терен завширшки півтори милі й три-чотири – завдовжки.
Наші навчили їх робити дерев'яні заступи на зразок тих, які я собі робив, дали їм дванадцять сокир і три або чотири ножа; отак ці найбезневинніші істоти й ходили правим робом.
Аж до мого приїзду, тобто протягом двох років, колоністи мали спокій, – звичайно, час від часу до берега припливало кілька каное, і дикуни справляли на березі свої нелюдські бенкети, а що належали вони до різних племен і, либонь, не чули, хто й навіщо припливав сюди перед ними, то й не шукали своїх земляків, та якщо б і взялися шукати, знайти їх було нелегко.
Оце ніби й усе, що трапилося на острові до мого повернення, принаймні, все, що заслуговує на увагу. Дикуни, або індіянці, дуже скоро цивілізувалися під впливом колоністів, і останні часто відвідували їх, але індіянцям під страхом смерті був заборонений вхід у наші володіння, тому що острів’яни побоювалися нової зради.
Примітно, що дикунів навчили лозоплетінню, тобто плести кошики, і незабаром вони перевершили своїх вчителів й почали виготовлювати безліч мудрованих речей, як от кошелі, сита, койця, мисники тощо, а також стільці, ослони, ліжка, ліжниці, виявляючи при цьому неабияку вигадливість.
Мій приїзд значно полегшив становище дикунів, бо ми дали їм ножі, ножиці, заступи, лопати, мотики та інше потрібне знаряддя. За допомогою цих знарядь вони стали вправнішими й заходилися споруджувати собі гарні хижі або будинки з плетеними стінами. Це було дуже винахідливо, хоча й дивакувато, проте це водночас забезпечувало укриття, захищало від спеки та паразитів, – наші подивилися й запросили дикунів і собі таке зробити; тож бо, коли я відвідував обидві колонії англійців, вони здаля нагадували вулики. А Білл Аткінс, що зробився тепер дуже працьовитим, корисним і тверезим, збудував собі небачену плетену хатину: зовнішній обвід – на 120 моїх кроків, стіни – з міцно й густо плетених панелей або простокутників сім футів заввишки, ще міцніша конструкція усередині з обводом двадцять два кроки мала восьмикутну форму, що в кожному кутку її поставлено надійні дилі, до котрих плішками кріпився брус, на який спирався гарний пірамідальний дах з вісьмома надійно сполученими кроквами, хоча в нього не було цвяхів, а лише кілька металевих шпоньок, зроблених з брухту, що я покинув. Цей парубок виявив неймовірну винахідливість навіть у таких речах, про які раніше й гадки не мав: улаштував собі кузню з двома дерев'яними піддималами для роздмухування вогню, понапалював собі вугілля для роботи і зробив ковадло з металевого ганшпугу. За допомогою цих надібок він викував чимало різних речей: гачки, цвяхи, клямки, плішки, прогоничі й завіси. Але повертаймось до самого будинку: після того, як засмолив дах внутрішньої хатчини, він щільно приладнав між кроснами плетені щити та вкрив їх стріхою з рисової соломи, захищеною листям з дерева, – у домі стало сухо, ніби дах був із черепиці чи шиферу. Зрозуміло, плетені вироби виготовлювали дикуни.