Я сказав їм, що, без сумніву, перед Богом вони – шлюбні жінки, й вони зобов'язані поводитися з ними, як з дружинами, але людські закони інші і, скориставшись цим, вони можуть кинути бідолашних жінок і дітей, і ті залишаться без друзів і грошей та не зможуть себе утримувати. Тому я додав, що, поки не буду переконаний в чесності їхніх намірів щодо забезпечення жінок і дітей, я не можу нічого зробити для них, і якщо не запевнять мене, що вони пошлюблять їх, я не вважаю за можливе дозволити їм і далі жити з ними, як чоловік та жінка, бо це ганьба перед людьми та образа Бога, який надалі не зможе благословляти їх.
Як я чекав, так і вийшло: Білл Аткінс, який, очевидно, говорив від імені інших, оголосив, що вони люблять своїх дружин не менше, ніж якби ті були їхніми співвітчизницями, і ні в якому разі їх не покинуть, вони також сподіваються на взаємність дружин, котрі в свою чергу піклуватимуться про дітей. Про себе Вілл Аткінс додав, що якби хтось запропонував йому забрати його з собою до Англії й зробити капітаном найліпшого військового корабля, він без дружини й без дітей не погодився б, а якби на судні був священик, то він залюбки вінчався хоч зараз.
Так я й сподівався. Наразі священика не було біля мене, але він був неподалік, і я, щоб випробувати Аткінса, сказав йому, що зі мною є священик, і, якщо він говорить щиро, цей священик може повінчати його і його товаришів хоч завтра ж, і просив його подумати про це і переговорити з рештою. Аткінс заперечив, що йому особисто думати нема чого, – він хоч зараз готовий вінчатися і радий, що з нами є чернець, а також вважає, що решта скажуть те саме. Тоді я повідомив йому, що мій друг священик не англієць, а француз, і не розмовляє по-англійському, але я зможу перекласти. Ураз Аткінс поцікавився, хто цей священик – папіст чи протестант, чого я, власне, побоювався. На цьому ми й розпрощалися: я повернувся до свого священика, а Білл Аткінс пішов балакати з земляками. Я хотів, щоб сам француз їм сам нічого не казав, доки справа не облаштується, й переповів йому про відповідь англійців.
Не встиг я ще піти звідти, як англійці гуртом прийшли до мене і сказали, що обговорили мою пропозицію і дуже раді чути, що в мене є священик, що вони охочі виконати моє бажання вінчатися якомога швидше, бо не хочуть розлучатися зі своїми дружинами і брали їх з найчеснішими намірами. Я призначив їм зустріч на ранок, а доти нехай пояснять дружинам закон про шлюб, і що його слід виконувати не тільки заради пристойності, але також і для того, щоб їх чоловіки вже ні в якому разі не могли їх залишити.
Жінки любісінько все зрозуміли й залишилися дуже задоволені, маючи для цього всі підстави; наступного ранку англійці з'явилися у відведене мені приміщення, де на них уже чекав священик, на котрому, щоправда, не було ні англіканського убору, ні французького габіту, проте було щось на кшталт чорної ряси з паском, і тому вигляд в нього був цілком чернецький, а я при ньому виконував роль перекладача. Однак поважність його поведінки й прискіпливість до жінок через те, що вони ж не хрещені, викликали в них ще більшу повагу до нього, а тому ніхто більше не розпитував, якої він віри.
Власне, я побоювався, що він через усі ті дріб’язки не повінчає їх, і попервах він справді пішов проти мене і попередив, що відмовиться від обряду, якщо спочатку не поговорить з чоловіками й жінками, – я не знав, на яку стати, але незабаром погодився, розуміючи щирість його намірів.
Він подався до них і сказав, що я виклав йому обставини справи і що він охоче виконає свій обов'язок і повінчає їх на моє бажання, але спершу просить дозволу поговорити з ними. І він сказав їм, що, з погляду світу й законів суспільства, їхнє життя дотепер, непристойне і гріховне і цьому слід покласти край – або вінчатися, або розлучатися, однак і тут притичина, бо в законі про шлюб християн, який, на його думку, не в усьому досконалий, не дозволяє християнам брати шлюб з дикунами, болвохвальцями та поганами, і наразі нема часу схиляти їхніх жінок до хрищення. Та й чоловіки, либонь, лише формально християни й мало знають про Бога і продум Божий, і, звичайно, жінкам про це не казали, і тому, щоб зараз узяти шлюб, вони повинні пообіцяти докласти всіх зусиль, щоб переконати дружин прийняти християнство, щозмога настановляти їх у вірі в Бога Творця і в Ісуса Христа Збавителя, – він просто не може вінчати християн і дикунів, це не відповідає засадам християнської реліґії й забороняється Законом Божим.