Задля цього я склав заповіт на майно на ім’я дітей і призначив доброго розпорядника, щоб і собі було спокійніше й дітей ніхто не скривдив, якщо спіткає мене лиха доля; виховання я цілком поклав на удову, призначивши їй достатню винагороду за працю, та й вона цілком на це заслуговувала, бо й рідна мати не могла б краще опікуватися їхньою освітою, а як вона мене дочекається, то віддяка буде ще більшою.
На початку січня 1694/1695 року мій небіж був готовий до відплиття, і я зі своїм слугою П'ятницею зійшов на облавок у Даунсі 8-го січня; крім згаданої шлюпки, вантаж обіймав чимало потрібної всячини для моєї колонії, бо якщо там справа не йде в лад, то її статус доведеться залишити.
По-перше, я взяв з собою кількох слуг, яких намірявся оселити на острові чи, принаймні, оплатити їм певний обсяг роботи за час мого перебування там, а тоді – нехай вирішують чи залишитися на острові, чи повертатися зі мною; серед них було два теслі, коваль, а ще один спритний бондар, котрий воднораз міг бути й колісником, і ручний млин спромігся б змайструвати, знав роботу посудника і мисочника, тобто і теслярував, і гончарував, – ми його називали майстром на всі штуки.
Понад те, я взяв з собою кравця, який зголосився плисти пасажиром з моїм небожем до Ост-Індії, але потім погодився залишитися з нами на нашій новій плантації; згодом ми взяли користь і поза його кравецтвом, бо й те правда, як я казав, що шкода вчить розуму.
Вантаж обіймав, наскільки пригадую (бо докладного рахунку я не вів), чимало полотна і якусь кількість англійського сукна на одяг іспанцям, що їх я сподівався зустріти там; за моїм розрахунком, їм цього мало стати на сім років; якщо я не помиляюсь, одіжний матеріал, рукавиці, капелюхи, черевики, панчохи та інша потрібна одіванка у підсумку склались на більше, ніж двісті фунтів, а ще ж кілька ліжок, постільна білизна, хатні надібки, передусім куховарське начиння – горщики, казанки, цинові та мосяжні миски тощо, і ще до сотні фунтів припадало на металовироби, цвяхи, інструменти, клямри, завіси, гачки та інше надіб’я, про яке я тоді не забув.
Я захопив також сотню штук помічної зброї, мушкетів і підпальників, кілька пістолів, подостатком набоїв ріжного калібру, три-чотири тони олива і дві мосяжних гармати, а що я не знав, на який термін мені потрібні запаси, і і що взагалі може статися, то взяв сто бочечок пороху, а ще шаблі, палаші й залізні деталі пік та галябард. Отож, утворився чималий вантаж запасів, а понад те я умовив небожа взяти на облавок додатково дві шканцових гарматки, аби потім вивантажити їх на острові й спорудити форт, щоб убезпечити нас від нападів. Спочатку я був щиро переконаний, що все це знадобиться, ще й виявиться замало, щоб утримати острів в наших руках, як випливатиме з подальшої оповіді.
Під час цієї подорожі мені не довелося зазнати стількох невдач і пригод, як це зазвичай бувало зі мною, і тому мені рідше доведеться переривати розповідь і відволікати увагу читача, якому, може, хочеться швидше довідатися про долю моєї колонії; однак, і в цьому плаванні не минулося без неприємностей, бічних вітрів і негоди, через що подорож задлялася довше, ніж я попервах розраховував, а що я з усіх моїх подорожей лише раз – пригадуєте мої перші мандри до Ґвінеї? – щасливо повернувся у запланований термін, то й тепер муляла думка про неталан, бо така в мене вдача – на березі заходить нетерплячка і в морі самі напасті.
Супротивні вітри спочатку погнали нас на північ, і довелося зайти в бухту Ґалвей в Ірландії та прочекати двадцять два дні, доки вони вщухнуть; єдина втіха, що харчі там напрочуд дешеві і всього подостатком, тож за весь час стоянки ми не тільки не чіпали корабельні запаси, але й збільшили їх. Тут я купив кількоро свиней і двох корів з телятами, котрих розраховував, як пощастить, висадити на моєму острові, але насправді довелося притокмити їх інакше.
Ми відпливли з Ірландії 5-го лютого і протягом кількох днів мали ходовий вітер. А, здається, 20-го лютого поночі до кают-компанії зайшов із вахти помічник капітана і повідомив, що бачив спалах і чув гарматний постріл, і під цей час забіг юнґа та доповів, що боцман чув ще один постріл. Ми всі кинулися на ют і спочатку не чули нічого, але за кілька хвилин побачили потужний спалах і виснували, що вдалечині сталася велика пожежа; ми відразу порахували координати корабля і одностайно вирішили, що в тому напрямку, де виднілася пожежа, не було суходолу на відстані п'ятисот ліґ[1], бо палахкотіло на вест-норд-вест. Тому ми прийшли до думки, що у відкритому морі зайнявся корабель, а що перед тим лунали гарматні постріли, дійшли висновку, що корабель має бути недалеко, прямо за курсом, і ми його не проминем, бо що далі ми пливли, то більше світлішало, хоча через туман спочатку нічого не було видко, крім світла. Ходовий вітер був несильний, але вже за півгодини, коли трохи розвиднилося, ми побачили, що у відкритому морі палає великий корабель .