Мене вразило те, наскільки відверта покута звучала в його словах. Пригадав, що і я своєю поганою поведінкою та впертістю також укоротив віку доброму й чуйному батькові. І настільки я перейнявся почутим, що не мені вчити й напучувати Аткінса, а він став моїм вчителем та напутником.
Усе це я виклав молодому священикові; вражений, він сказав: «Хіба ж я не казав, сер, що коли цей чоловік похреститься, то проповідатиме нам усім? Кажу вам: якщо він щиро покутує, то і я не буду потрібний, бо він усіх на острові введе у хрест». Опанувавши себе, я продовжив розмову з Віллом Аткінсом: «Але ж, Вілле, – спитав я, – чому ви саме зараз усім цим перейнялися?»
В. А. Ви мені загадали роботу, що поцілила в саму душу; я розповідав дружині, як ви й казали, про Бога й реліґію, щоб зробити з неї християнку, а вона мені промовила таке казання, яке я до скону не забуду.
Р. К. Ні, ні. То не дружина промовляла до вас казання, а ваша свідомість так сприймала ваші власні слова, скеровані до неї.
В. А. І сила слів цих, сер, була невідпорна.
Р. К. Ну ж бо, розкажіть докладніше, що у вас там відбувалось, бо дещо я вже й так знаю.
В. А. Важко так усе відразу охопити: мене переповнюють почуття і бракує слів; але так чи інакше її слова, котрі я не ладен переповісти, спонукали мене перемінити своє життя.
Р. К. Скажіть-но хоч щось, бо це ж справді непересічний випадок. Схоже, вона дійсно виголосила казання, яке так сильно на вас вплинуло.
В. А. Ну, спочатку я розповів про наші закони про шлюб і нащо чоловікам і жінкам такі угоди, які жоден з них не зможе розірвати, бо в іншому випадку порушаться лад і справедливість, і чоловіки тікатимуть від своїх дружин та кидатимуть дітей, зіходитимуться хто з ким забажає, сім’ї зруйнуються і права на спадщину не вдасться вреґулювати.
Р. К. Ви висловлюєтеся, як юриста, Вілле. А ви їй пояснили, що таке право на спадщину і сім’я? Адже такого в дикунів нема: вони беруть шлюб і не зважають на те, що це родичі, кревні, члени сім’ї, брат чи сестра, – навіть батько і дочка або син з матір'ю можуть побратися.
В. А. Гадаю, сер, вас дезінформували, й дружина запевняла мене в протилежному – їм таке не притаманне, бо, каже, з далекими родичами, може й бувають зв’язки, але з близькими – ніколи.
Р. К. І як же вона відповіла вам?
В. А. Вона сказала, що їй це до душі, бо це краще, ніж у них.
Р. К. А ви пояснили, що таке шлюб?
В. А. Атож, ми з цього почали нашу бесіду. Я спитав, чи побереться вона зі мною за нашим законом. Вона спитала, що це за закон, я відповів, що шлюб призначається Богом… ну, й далі ми балакали, як ото буває між чоловіком і дружиною.
NB – Цей діалог між Віллом Аткінсом і його дружиною, який я записав відразу після його розповіді, виглядав так:
Дружина: Призначається вашим Богом! У вашій країні є свій Бог?
В. А. Так, люба, Бог є в кожній країні.
Дружина: У нас такого Бога нема, бо нашого великого спрадавнього Бога звуть Бенамукі.
В. А. Дитино, я не годен показати тобі Бога: Бог – у небі, Він створив небо, землю, море та все, що в них.
Дружина: Ні робити земля, Бог не робити вся земля, не робити моя країна.
[Вілл Аткінс розреготався, як вона сказала «Бог не робити моя країна».]
Дружина: Не сміятися, чому сміятися мене? Сміху нема.
[Вона слушно йому дорікнула, бо спочатку була більш серйозною, ніж він. ]
В. А. Авжеж, я не буду більше сміятися, люба.
Дружина: Чому ти казати, що Бог робити все?
В. А. Так, дитино, наш Бог створив весь світ, і тебе, і мене, і всі речі, бо Він – єдиний істинний Бог, і немає Бога, крім Нього. Він живе вічно в небі.
Дружина: А чому ж давно мені не казати?
В. А. Слушно, але я був ниций паскудник, і тому не тільки забув все пояснити тобі раніше, але й сам жив на світі без Бога.
Дружина: У вашій країні великий Бог, а ти не його знати? Не казав Йому нічого? Добра Йому не зробив? Неможливо.
В. А. Це правда, ми так живем, ніби немає Бога на небі або в нього нема влади на землі.
Дружина: Але чому Бог дозволити це зробити? Чому Він не робить тебе добре жити?
В. А. Це не його, а наша провина.
Дружина: А ти ж кажеш, що він великий, дуже великий, має багато влада, – хоче – вб’є, чом не вбиває, коли ти не служиш Йому? Не шануєш? Робити недобре?