В. А. Це правда, він може вбити мене, і мені слід на це чекати, бо я був покидьком, але Бог милостивий і ставиться до нас не за нашим розсудом.
Дружина: А чого ж ви не дякуєте Богові за це?
В. А. Атож, я не дякував Богу за Його ласку і не боявся Божої сили.
Дружина: Такий Бог – не Бог, Він єдиний, великий… а де та сила? Він навіть не вбивати, коли ти його злостити.
В. А. Моє грішне життя заважає тобі вірити в Бога? Який же я жалюгідний! Яка сумна правда в тому, що жахливе життя християн перешкоджає навертати поган!
Дружина: Як мені вірити у вас є великий Бог там [вона показала на небо], а ти не робити добре, не робити добро? Чи може Він сказати? Ге ж, Він не скаже?
В. А. Ні, він все знає і все бачить, чує нашу розмову, бачить, що ми робимо, знає, що ми думаємо, хоча ми й не говоримо.
Дружина: Невже? Він не чув як ти проклинаєш, лаєшся, розпускаєш язика?
В. А. Авжеж, Він усе це чує.
Дружина: А чого ж він тоді свою владу не використовувати?
В. А. Він милостивий, – це все, що ми можемо сказати, і це доводить, що Він – істинний Бог, Він – Бог, а не людина, і це тримає нас на світі.
[І тут Аткінс визнав, що вжахнувся тому, як він міг сказати дружині відверто, що Бог бачить і чує, і знає таємні подуми серця, і все, що ми робимо, і притому що він наважувався робити ту гидоту, яку він робив.]
Дружина: Милосердний! А це що таке?
В. А. Він наш Батько, і Творець, він жаліє й береже нас.
Дружина: Тоді він і не вбиває, і не сердиться, коли ви робите погане, – або сам ні на що не здатний, або не все може.
В. А. Ні, люба, Він безмежно добрий і безмежно великий, і карати може, а іноді, щоб виявити свою справедливість, помститись. Він дозволяє собі гніватись задля знищення грішників і подання прикладу, багато хто загинув через свої гріхи.
Дружина: Але тебе не вбито, він, мабуть, попереджає, що вб’є, і ти з Ним домовляєшся про свої погані вчинки, – тоді на тебе Він не гнівається, а на інших гнівається.
В. А. Звичайно, тільки доброта Його попускає мої гріхи, і Він мав би слушність, знищивши мене, як зробив це з іншими.
Дружина: Ну, не вбив, не замордував, і що ж ти Йому за це сказав? Подякував?
В. А. Я невдячний, невдячний пес, це правда.
Дружина: Ти кажеш, що Він тебе створив, то чому ж не створив кращим?
В. А. Він мене зробив таким, як і решту світу: я сам собі занапастив життя, зловживаючи Його ласкою, та став отаким паскудником.
Дружина: Я хотіла б познайомитися з твоїм Богом: на мене Він не сердився б, бо я поганого не зроблю.
[Тут Аткінс сказав, що йому на серці похололо, як почув, що неосвічена сірома прагне пізнати Бога, а він – такий покидьок, що він ні слова не може сказати їй про Бога і що через всю його гидоту вона не могла повірити в Бога, бо Той його не знищив.]
В. А. Люба, отже ти хочеш, аби я навчив тебе пізнати Бога, бо тебе Бог вже знає, як і кожну думку в твоєму серці.
Дружина: Ну, тоді Він знає, що я хочу пізнати Його. А як мені знати, хто створив мене?
В. А. Сіромашна моя, – цьому не я, а Він має навчити тебе. Я молитися, щоб Він навчив тебе пізнати Його, і вибач мені, що я не гідний навчити тебе.
[Сарака так розпачувався через її бажання, аби він навчив її пізнавати Бога, що впав на коліна перед нею й молився Богові, аби Він просвітив її розум рятівним знанням про Ісуса Христа і вибачив йому гріхи та його нездатність викласти до пуття засади реліґії, після чого він знову сів поруч із нею, і їхня бесіда продовжилась. Оце ж тоді ми бачили, як він вклякає і здіймає руки.]
Дружина: Нащо ти стаєш на коліна? Нащо здіймаєш руки? Що кажеш? До кого звертаєшся? Що це все означає?
В. А. Люба, я вклякаю на знак пошани до свого Творця; я сказав Йому «O», як ви здавна звертаєтесь до боввана Бенамукі, тобто, я молився Йому.
Дружина: І про що було твоє «О»?
В. А. Я молився, щоб Він відкрив тобі очі й дав розуміння, аби ти пізнали Його, і Він прийняв Тебе.
Дружина: Він і це може зробити?
В. А. Так, Він може все.
Дружина: І зараз Він тебе чує?
В. А. Так, він велить молитися Йому і обіцяє почути нас.
Дружина: Звелів молитись? Коли Він звелів? Як він це зробив? Як ви чуєте Його?
В. А. Ні, ми не чуємо Його слова, але Він особливо появляє Себе нам.