[Тут він не знав, як їй пояснити, що Бог появив Себе нам через слово, і що то було за слово, але врешті-решт він розповів про це у свій спосіб.]
В. А. У давні часи Бог промовляв до хороших людей, навіть з неба, простими словами, Він надихнув хороших людей Своїм Духом, і вони записали всі Його закони в книзі.
Дружина: Не розумію: а де книги?
В. А. На жаль, люба, у мене нема цієї книги, але, сподіваюсь, колись дістану її для тебе й допоможу прочитати.
[Тут він обійняв її з великою любов'ю, але потерпаючи, що не має Біблії.]
Дружина: Але як же Бог навчив їх писати книги?
В. А. Тим же робом, що ми знаємо, що Він – Бог.
Дружина: Яким це робом? Звідки ти знаєш?
В. А. Бо Він вчить і накази його добрі, праведні й святі, Він прагне зробити нас досконалими й щасливими, і тому накладає заборони та вимагає уникати гріха, тобто зла як такого і зла, що з’являється через гріх.
Дружина: Здається, розумію і з радістю бачу, що коли Він навчає добру, то й робить добро, і все дає, і чує мене, коли я кажу Йому «O», як оце ти; Він зробить мені добро, якщо я захочу бути доброю, Він зглянеться і не вб’є мене, коли я схиблю; ти кажеш, що Він це робить у своїй величі, і, здається, я починаю вірити, що Він великий, і разом із тобою, любий, промовляю до Нього «О».
Тут бідолаха не втримався, підвів її на рівні ноги, наказав уклякнути поруч і почав молитися голосно Богу, аби навчити її, як прилучитися до Нього і Його Духа, і щоб при добрій нагоді вона одержала Біблію і змогла читати Слово Боже та вчитися пізнавати Його. Оце ж ми й бачили, як він підвів її за руку, а тоді вони вклякнули разом.
Вони після цього ще багато про що гомоніли, і вона узяла з нього обіцянку, що, як він визнав у своєму житті огидні гріхи й учинки проти Бога, віднині все змінить і не гнівитиме Бога, щоб Той не зробив його мертвим, як вона висловилася, бо вона залишиться сама й ніколи не пізнає Бога краще, і щоб він не карався, як караються, за його словом, грішники після смерті.
Ця дивна оповідь дуже вплинула на нас обох, особливо на молодого священика; він достоту не міг вийти з дива і вельми потерпав, що не міг поговорити з нею, бо не знає англійської і її ламану англійську не розумів, – він звернувся до мене і сказав, що вважає, що жінці потрібно дещо більше, ніж одруження.
Я спочатку не второпав, але він пояснив, що вона має христитися. Я погодився з ним і запропонував йому зробити це відразу. "Ні, стривайте, сер, – заперечив він, – я, звичайно, за це, проте слід переконатися, що Вілл Аткінс, її чоловік, дійсно підготував її чудесним чином до реліґійного життя, правильно розповів їй про істоту Бога, Його владу, справедливість і ласку, і я хотів би знати, чи розповів він їй про Ісуса Христа, про порятунок грішних, про віру в Нього і Його покуту, про Духа Святого, воскресіння, суд Божий, і майбутнє життя".
Я знову гукнув Вілла Аткінса і запитав його, але бідолаха відразу розплакався і сказав, що він дещо говорив їй про це, але ж він сам такий грішник і його сумління потерпає через його жахливе, неправедне життя, і він побоюється, що вона ж усе про нього знає й тому сприймає все не так уважно і не зовсім так як треба трактує реліґію, але безперечно вона все охоче сприймає, і якщо я також побалакаю з нею, це їй піде тільки на користь.
Отож, я покликав її і став за перекладача у бесіді священика і жінки, такої проповіді папіст ще не виголошував за останні сторіччя, і я відверто йому сказав, що йому притаманне завзяття, знання, християнська щирість без усіх римо-католицьких схиблень і що він мені нагадує римських біскупів до того часу, коли римо-католицька церква перебрала духовний контроль над людським сумлінням.
Одне слово, він розповів бідній жінці про Христа, Його покуту, і на зміну подиву й потрясінню прийшла радість і віра в Бога, рідкісне й достоту дивовижне розуміння, – відтак на її власне прохання її ввели у хрест.
Коли він готувався хрестити її, я попросив його бути обережним і не наголошувати на своєму римо-католицтві, аби розбіжності між нами не позначалися на людях на шкоду їхньому прилученню до християнства. Він відповів, що в нього нема ні освяченої каплиці, ні обрядових надібок, а тому навіть я не зможу побачити в цьому римо-католицтво, – він дотримався цієї умови й сказав до себе самого тільки кілька слів латиною, які я не зрозумів, а тоді вилив їй миску води на голову й голосно промовив по-французькому: "Маріє (так чоловіка просив мене назвати її, бо я був її хрещеним батьком), я хрещу тебе в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа", аби не виявити свою конфесію. А тоді благословив латиною, а Вілл Аткінс або гадав, що то французька, або просто не звернув увагу.