Я дуже перейнявся цим нещастям, хоча нікого на кораблі не знав; наразі ясно пригадалося, як було зі мною, коли мене підібрав португальський капітан, а цим же потерпілим набагато гірше, бо немає поблизу іншого судна. Я відразу наказав зробити з короткими проміжками п'ять гарматних пострілів, аби повідомити, що допомога близька і що вони можуть спробувати рятуватися на човні, бо ми пожежу бачили, а з палаючого судна уночі нас не було видко.
Далі ми лягли в дрейф і лишень прилагоджувались до руху корабля у вогні, чекаючи на світання, аж тут раптом, на превеликий жах – хоча цього і слід було очікувати – пролунав вибух, і вогонь щез, бо уламки судна відразу затонули. Видовище було страхітливе й приголомшливе, бо небораки, гадав я, або загинули на кораблі, або хвилі зараз кидають їхній човен посеред океану, – ще ж темно. Але щоб дати їм якийсь орієнтир, я звелів скрізь на нашому кораблі засвітити ліхтарі й стріляти з гармат протягом всієї ночі, аби вони знали, що поблизу є судно.
Близько восьмої години ранку в прозорну трубу ми побачили в морі човни: їх було два, в обох людей понад міру й вода ось-ось почне перехлюпувати через борт. Ми завважили, що вони веслують проти вітру до нашого корабля і прагнуть якомога привернути нашу увагу. Ми зараз же вивісили сиґнальний прапорець, запрошуючи їх на облавок, і, додавши вітрил, рушили їм навстріч. Не минуло й півгодини, як ми підпливли до них і всіх підняли на борт, – разом десь душ із шістдесят чотири чоловіків, жінок і дітей, бо на кораблі було чимало пасажирів.
Ми дізналися, що це було французьке торговельне судно водообсягом на 300 тон, що вертало з Квебека. Шкіпер докладно розповів про нещастя, що спіткало його корабель, як через необачність штурмана зайнялося біля штурвалу і як, здавалося, коли той гукнув на допомогу, вдалося побороти вогонь; однак незабаром виявилося, що іскри від початкового займання потрапили до важко приступної частини корабля, де годі було загасити вогонь, і полум’я межи дощаною обшивкою і палубом потрапило в трюм, а там його вже ніщо не могло зупинити.
Лишалося посідати в човни, які, на щастя, були досить місткі: у них був баркас, ял і ялик, в який поскладали запаси прісної води й харчів, – тільки й того, що від пожежі врятувались. Вони не вельми сподівались вижити на такій великій відстані від землі, – аби не згоріти живцем, – навряд чи зустрінеться якийсь корабель і візьме їх на облавок. У них були вітрила, весла і компас, а харчів і води вистачило надголодь на дванадцять днів, котрих – як не буде негоди й супротивних вітрів – вистачило б доплисти до Ньюфаундленду, а там, до висадки на берег, ще й риби трохи наловлять. А як не поведеться, то й бурі могли б перекинути човни й потопити, від дощів і холоду люди закоцюрбли б і загинули, супротивні вітри могли уповільнити плавбу й вони примерли б голодом, – тим-то порятунок здавався примарним дивом.
Посеред ляку, безнадії та розпуки, оповідав мені капітан зі сльозами на очах, вони несподівано зраділи, почувши гарматний постріл, а тоді – ще чотири; то були ті п'ять гарматних пострілів, які я звелів зробити, коли ми побачили полум'я. Тепер вони гріли серце надією, як я і припускав, одержавши знак, що неподалік пливе до них корабель на допомогу.
Почувши постріли, вони прибрали щогли і вітрила, а що звук чувся з навітряного боку, вирішили до ранку дрейфувати. За деякий час, не чуючи більше пострілів. вони самі тричі вистрілили з мушкетів з великими інтервалами, та через супротивний вітер ми їх не почули.
Відтак ще приємнішою несподіванкою стали наші вогні й нові гарматні постріли, бо я ж ото наказав стріляти до самого світанку. Це спонукало їх допастися до весел, щоб прискорити зустріч, – і ось, нарешті, щиро зраділи, коли переконалися, що ми їх помітили.
Неможливо описати жестикуляцію, захват і дивні постави, якими врятовані бідаки виражали свою радість з нагоди такої несподіваної помочі. Скорботу й страх легко змальовувати: зітхання, сльози, стогони, порухи голови й рук та й уже; а от надмір радості, несподівана радість виявляються безліччю способів. Одні плакали плачма, інші, ніби з відчаю, шаліли до нестяму, ще інші здіймали бучу й скидались на схиблених, хтось потоптом ходив по облавку, ломив руки, деякі танцювали, кількоро співали, реготали, а комусь – наче заціпило; слабих нудило, кілька людей ледь не втрачали тяму, невеличкий гурт хрестився й складав подяку Богові.