Я їх розумію: багато хто дякуватиме потім, а попервах їх поривали почуття й вони не могли впоратися з ними, – звідси й несамовитість, і шал, бо мало хто кріпився і лишався поважним у своїй радості.
На це могло ще вплинути й те, що вони були французами, які вирізняються серед народів вибуховою вдачею, більшою пристрастю, запальністю, мінливістю настроїв. Я не філософ, аби визначити достеменну причину, але доти я не бачив нічого подібного. Найбільш схоже шалів бідолашний П'ятниця, мій відданий дикун, коли знайшов у човні свого батька, або подив шкіпера і двох його товаришів, яких я врятував, коли негідники висадили їх на берег; але такого, як тепер, я ні в П’ятниці, ні в кого іншого не бачив.
Звичайно, таке розмаїте шаленство виявлялося не тільки у різних осіб, а іноді і одна людина швидко змінювала свої стани. То вона мовчазна, отупіла й збита з плигу, а то раптом береться танцювати й блазнювати, чи починає рвати собі волосся й дерти одіж та, наче навіжена, топтати її, потім заходиться слізьми, мліє, втрачає свідомість і, без допомоги, може навіть вмерти. І це не одна-дві людини, не десятеро чи двадцятеро, а гнітюча більшість, і, якщо не помиляюсь, наш лікар мав кинути кров десь тридцятьом особам.
Серед них було два священики, один старий, другий – молодий; найдивніше те, що найстарішому стало зовсім зле. Щойно він ступив на облавок і відчув себе в безпеці, як ноги підломились і чоловік гепнувся наче мрець. Вже й прислідку життя не було, але лікар негайно вжив належних заходів, бо єдиний на кораблі не вважав його покійним. Помалу він відкрив чоловікові жилу на руці, попередньо належним чином розітерши руку, аби зігріти її. Відтак кров, що спочатку тільки крапала, полилася вільно й за три хвилини дід розплющив очі, а за чверть години заговорив, йому відлягло й незабаром зовсім покращало, і, коли йому зупинили кров, узявся ходити облавком, заявив, що чудово почувається, та ковтнув бадьорливих ліків, які дав лікар. За чверть години люди прибігли до каюти лікаря, де той кидав кров непритомній жінці, і повідомили, що священик достоту сказився. Схоже, що до нього дійшлося, що з ним сталося, і він з радощів ошалів. Його судини не змогли впоратись із таким плином флюїдів, кров розпалилась від збудження, і чоловік скидався на пацієнта Бедламу. Лікар не наважився вдруге кидати кров у такому стані і дав йому заспокійливе та приспав; ліки подіяли, й наступного ранку він прокинувся абсолютно здоровий і при тямі. А от молодий священик, навпаки, не втрачав самовладання і подавав розумної й гідної поведінки. Вступивши на корабель, він упав ницьма і, простелившись, подякував Богові за порятунок, а тоді попросив мене відійти, аби, після Творця, ще й мені скласти дяку. Мені стало щиро ніяково, що заважаю йому, і я не тільки сам відійшов, але й інших прохав його не турбувати. Я відійшов, а він ще так пролежав хвилини зо три, а тоді, як і обіцяв, підійшов до мене і взявся цілком поважно й зі слізьми на очах дякувати мені за те, що я з Божою допомогою врятував життя і йому, і іншим нещасникам. Я відповів, що не раджу йому дякувати за рятунок Богові, а не мені, бо бачив, що він це вже зробив; але я додав, що робив тільки те, що вчинила кожна розумна і гуманна людина, і що в нас стільки ж причин, як і у нього, дякувати Богові, якому завгодно було зробити нас знаряддям свого милосердя по відношенню до Його сотворінь.
Відтак молодий священик пішов до своїх земляків, аби настановити їх: він переконував, припрохував, сперечався, доводив, діходив; з одними йому плужило, а інші на якийсь час пускались берега.
Я не можу не описувати це, бо, може, комусь такі записи стануть у нагоді, вони зможуть погамувати вибух емоцій, бо якщо від надміру радощів люди шаліють, то на що вони здатні від надлишку гніву, люті й роздратування? Отож і доречно придивлятися до прояву почуттів: радості й задоволення та скорботи й гніву.
Протягом першого дня нас трохи бентежила галабурда наших гостей, але відколи вони розійшлися по притулищах, які ми змогли їм надати, й виспалися як слід після переляку та втоми, уранці стали зовсім іншими людьми.
Вони перейшли на добірні манери й ґречно дякували нам за доброту, – видима річ, французи в цьому неперевершені. Наступного дня капітан прийшов до мене з одним зі священиків і висловив бажання говорити зі мною й моїм небожем, ; керманич почав радитися з нами, що далі з ними буде; почали з того, що за порятунок життя вони віддячать нам усим, що в них є. Капітан заявив, що їм вдалося врятувати від полум'я й захопити з собою в човни трохи грошей і цінного добра, і якщо ми це приймемо, то вони уповноважені віддати нам все це; вони лише просили б висадили їх дорогою десь там, звідки можна дістатися до Франції.