Я був тепер один на кінці світу, майже на три тисячі морських ліґ від Англії, тобто далі, ніж я був на своєму острові. Щоправда, звідси я міг дістатися суходолом через країну Великих Моголів до Сурату, потім – кораблем через Перську й далі до Басори[4] і відтам караванним шляхом через Аравійську пустелю – до Алеппо та Скандерунського порту[5], там знову морем до Італії та суходолом до Франції. Можна також було дочекатися на англійське судно рейсом до Бенгалії з з султанату Атшех на острові Суматра, а тоді на ньому повернутися до Англії. Але зв'язків з англійською Ост-Індською компанією в мене не було, а без її дозволу на борт не візьмуть, – хіба що вдалося б домовитися з котримось капітаном або торговим агентом компанії, проте я нікого з них не знав особисто.
Тим часом я з гіркотою побачив, як корабель рушив у дорогу без мене. Щоправда, небіж залишив мені двох слуг, тобто компаньйона й слугу, що з них перший був клерком корабельного економа і тепер мав супроводжувати мене, а другий – слугою капітана. Я винайняв гарне мешкання в будинкові якоїсь англійки, де оселилося ще кілька крамарів – французи, двоє італійців чи радше євреїв, один англієць.
Тут я прожив понад дев’ять місяців, розмірковуючи, що робити. У мене було трохи дорогого англійського краму й чимала сума залишених небожем грошей: тисяча іспанських доларів та акредитив на суму, яка мені може знадобитися, аби за всіх обставин я не відчував жодної притуги. Крам я швидко й вигідно випродав і, як і раніше намірявся, накупив гарних діамантів, що якнайліпше відповідало моєму нинішньому станові, бо усі свої статки я міг відтепер завжди носити з собою.
Під час перебування там мені робили багато пропозицій щодо варіантів повернення до Англії, але найкращою була – від англійського крамаря, який жив у тому ж домі та з яким ми дуже подружилися. Якось уранці він приходить до мене й каже: «Земляче, я хочу поділитися з вами одним планом, бо мені він подобається і, може й вас зацікавить, коли ви його обміркуєте. Ми з вами опинилися так далеко від рідного дому випадково, як ви, або з власного вибору, як я; але саме в такій країні такі, як ми з вами, люди, що добре знаються на торгівлі й бізнесі, можуть заробити купу грошей. Якщо ви докладете тисячу фунтів до моєї тисячі, ми зможемо винайняти судно за нашим вибором. Ви будете капітаном, я – гуртівником, і ми разом вирушимо торгувати до Китаю, бо чого ми тут нидіємо? Весь світ щось робить, Божі створіння на небі і на землі працюють у поті чола свого, а ми ловимо ґав і б’ємо байдики. У цілому світі немає таких дармоїдів, як люди, але навіщо нам бути дармоїдами?
Мені його пропозиція дуже сподобалося, тим більше, що тон його був цілком доброзичливий. Перебуваючи в підвішеному стані, я радо ухопився за цей план, як погодився б і на будь-який інший. І не стільки вабила мене торгівля, скільки – можливість нової подорожі, бо я завжди був охочий побувати там, де ще ніколи не був. Однак минуло чимало часу, перш ніж ми підшукали судно, а тоді виявилося, що нелегко знайти саме англійських матросів, аби й подорож забезпечити й мати змогу керувати матросами інших національностей. Згодом знайшли штурмана, боцмана і гармаша – англійців, голландця тесляра і трьох матросів-португальців. Цього досить, а решту команди можна набрати з моряків-індусів.
Багато мандрівників описувало свої подорожі й мандри у цій стороні, і тому читача навряд чи зацікавлять докладні описи тутешніх земель і людей, – це все є в англійських часописах і книжках, яких дедалі більшає, і тому скажу тільки, що я вирушив до Атшеху на Суматрі, а звідти до Сіаму, де виміняли частину свого краму на арак і опій, який вельми цінують китайці і попит на нього в Китаї чималий. Далі ми витратили вісім місяців на рейс на північ у Сускан і назад до Бенгалії, – подорожжю я залишився дуже задоволений.
За моїми спостереженнями, люди в Англії часто-густо дивуються, як працівники компанії та крамарі, котрих відряджають до Індії, запрацьовують собі грубі гроші й везуть додому, часом, 60000-70000 фунтів стерлінґів.
Проте дива нема, якщо подивитися глибше та взяти до уваги всю ту безліч портів і місць вільної торгівлі, місцевий попит у портах, куди заходять англійські кораблі, й потреби розвитку тамтешніх країн, – оце ж і є експортний ринок і джерело зиску.