Як би вони тим судном не заволоділи, нам воно нібито дісталося законно, щоправда, ми особливо в історію, на жаль, не заглиблювалися, ми також не розпитували моряків, які могли б плутатися в своїх версіях і суперечити один одному. Тоді були б підстави, щось підозрювати, а так чоловік показав нам купчу на судно на ім'я такого Емануеля Клостершовена, що, схоже, була підроблена, і сам саме так назвався, і ми проти нього не могли сперечатись, і підозр особливих не було, то ми й підписали оборудку.
Ми все-таки підібрали ще кілька англійських матросів і кілька голландців та приготувалися вдруге вирушити по корицю й інше коріння на Філіппінські та Молуккські острови. Аби не переобтяжувати оповідь поточними дрібницями, скажу лишень, що прожив у цій країні цілих шість років, займаючись торгівлею між різними портами з чималим успіхом. Оце й тепер, як і торік, ми поклали з компаньйоном пливти до Китаю, але спочатку зайти до Сіаму, аби купити рис. У цій подорожі супротивні вітри примусили нас тривалий час ходити то на північ, то на південь у Молуккській протоці та викеровуватися між островами, і не встигли ми вибратися з бурхливого моря, як помітили, що наш корабель почав текти, але саму тріщину знайти не могли. Довелося шукати якийсь порт, і мій партнер, який краще за мене знав цю місцину, звелів капітану увійти в гирло камбоджійської річки, – я кажу «капітанові», бо переконав штурмана, такого містера Томпсона, перебрати на себе обов’язки капітана, бо сам не хотів кермувати судном.
Річка впадає в море на півночі затоки, що простягається до Сіаму. Стоячи там, ми часто з'їжджали на берег для поповнення припасів, і ось якось підходить до мене на березі англієць, молодший гармаш на судні англійської ост-індської компанії, що стояло на якорі на тій же річці, і каже: «Сер, ми не знайомі, але я маю вам повідомити щось дуже важливе для вас». Я поглянув на нього пильно, й мені здалось, ніби десь ми зустрічались, але ж ні. «Якщо це стосується безпосередньо мене, а не вас, то чому ви вирішили попередити мене?» «Сер, – відповів він, – мене непокоїть небезпека, яка на вас чигає й про яку ви, схоже, не знаєте». «Вперше чую про небезпеку, – знаю тільки, що мій корабель почав текти, і ми не можемо знайти тріщину, але завтра я виведу його на мілину, і тоді, мабуть, знайду її». «Є теча чи ні, але, вислухавши мене, ви не захочете завтра таке робити. Ви, мабуть, знаєте, що місто Камбоджа лежить у п'ятнадцяти ліґах вгору за течією, а в п'яти ліґах стоять два великих англійських корабля й три голландських». «І який це має до мене стосунок?» «Адже ви досвідчений мандрівник, і оце приходите в порт і не цікавитесь, які ще там стоять судна і як можуть скластися ваші стосунки з ними? Гадаю, ви розумієте, що ви їм не рівня?»
Мене розважили його слова, але не викликали ніякого занепокоєння, бо я ніяк не міг зрозуміти, що він має на увазі. Я попросив його пояснити: «Пане, з якого дива боятися мені голландських кораблів або кораблів ост-індської компанії? Я не контрабандист, що їм до мене?» Він поглянув на мене трохи роздратовано, трохи вдоволено і сказав з посмішкою: «Що ж, сер, ви вважаєте себе в безпеці – щасти вам. Вам доки плужить, і через це ви не слухаєтеся доброї поради. Але запевняю вас, що, як ви зараз же не вийдете у відкрите море, вас за першого ж припливу атакують нападники на п'ятьох баркасах і, мабуть, тут же і повісять вас, як пірата, а вдаватимуться в деталі потім. Гадаю, сер, докинув він, – за таку важливу послугу ви могли б і краще до мене поставитись». «Я завжди віддячую, – відповів я, – за послугу чи просто люб'язність, але не можу втямити, чому вони на мене заповзялися. Але якщо ви кажете, що не можна гаяти часу, бо хтось на мене змовляється, я мерщій повернусь на борт і вийду в море, коли моя команда зашпарувала тріщину або коли ми можемо пливти із нею. Вже йду... але ви так і не скажете, у чім річ? Навіть не натякнете?»
«Я можу переповісти лише частину історії, – відказав він, – але тут у мене є голландський матрос, і, гадаю, можна його переконати доповнити решту… хіба вже часу бракує. Коротко йдеться про таке – і початок ви знаєте самі, – цей корабель стояв біля берегів Суматри, де капітана і трьох матросів убили малайці, і ви чи ті, що були на борту разом з вами, вирішили тікати на судні й стати піратами. Отаке. За це вас усіх хутенько арештують як піратів і без цереґелів стратять, бо ви знаєте самі, що торгові кораблі не валандаються з піратами, коли ті потрапляють їм до рук». «Тепер розумію, – сказав я, – красно вам дякую, і хоча ми насправді нічого такого не робили й одержали судно у власність на законних підставах, бачу, що ви попереджаєте нас цілком щиро, і надалі я буду обачним». «Не про обачність ідеться, сер, – сказав він, – вам узагалі краще триматися подалі від небезпеки. Якщо вам дороге власне життя і життя команди, негайно з припливом виходьте в море, бо вони навздогін рушать не раніше наступного приливу, а що їм сюди ще 20 миль пливти, у вас до інтервалу припливу додасться ще дві години переваги, адже вони відрядять баркаси, а не кораблі, і далеко в море, особливо як зніметься вітер, вони не підуть». «Спасибі, – відповів я, – ви зробили мені велику послугу – як я можу віддячити вам?» «Сер, може це було б неправильно, – адже у вас немає доказів, що я кажу правду. Ось що я запропоную: я служу на англійському кораблі, на якому мені заборгували платню за 19 місяців, а моєму товаришеві з Голландії заборгували за сім місяців. Якщо ви обіцяєте виплатити нам обом ці заборговані гроші, ми поїдемо з вами, якщо ви не знайдете підстав для компенсації, ми не наполягатимемо, коли ви переконаєтеся, що ми врятували ваш корабель і життя вам і всій команді, то вчините на свій розсуд».