Отуди ми й подалися: шлях був довгий і тяжкий, харчів обмаль, але якось рано вранці ми побачили берег; зважаючи на наші останні злигоди, ми вирішили увійти в гирло маленької річки, котра була, однак, достатньо глибока, та розвідати суходолом чи на пинасі, які ще були кораблі в поблизьких портах. Цей крок нас врятував: відразу ми не побачили європейських кораблів у Тонкінській затоці, але наступного ранку зайшло два голландських судна, а третє, без розпізнавального прапора, – ми гадали, що воно теж було голландським, – пройшло лише у двох ліґах від нас, прямуючи до берегів Китаю, у тому ж напрямі проти вечора пропливло два англійських кораблі; у такий спосіб ми побачили, що скрізь довкола нас – вороги.
Місцевість, де ми наразі знаходилися, була дика, варварська, населення займалося крадіжками; ми від них ні на що не розраховували, хіба що купили харчі, а решта нас не обходила, хоча інколи ми ледве втримувалися, аби не дати їм відкоша.
Ми стояли на річечці за кілька ліґ від північної межі краю, човном добиралися на північний схід до берега Тонкінської затоки. Під час цих плавань ми й виявили наших ворогів: люди прибережжя вирізнялися особливим варварством серед місцевого населення. У них була така звичка: якщо біля їхнього берега розбивалося судно, вони команду й пасажирів брали в полон або обертали на рабів. Незабаром нам випала нагода переконатися, що таке їхня гостинність. Ось як це сталося.
Я вже згадував, що в морі в нашого судна з’явилася теча, й ми не могли її знайти, і сталось так, що несподівано вона припинилася напередодні погоні за нами голландських та англійських кораблів у Сіамської бухті. А що судно все-таки виявилося не дуже надійним, то, маючи час, вирішили витягти його на берег, почистити дно й пошукати течу. Для цього ми все, що можна було, включно з гарматами, перенесли на один бік, аби нахилити судно й подивитись на дно, проте трохи ще подумали й вирішили на сухе не витягати, бо й місця підходящого не було.
Розділ ХІІ. Спритність теслі
Тубільці ніколи нічого подібного не бачили й повиходили на берег подивитися на дивогляд; побачивши перехилене судно, що зближувалося до берега, і не помітивши нашу команду, яка працювала на піднімних площинках і на човнах з протилежного від глядачів боку, виснували, що покинуте судно викинуло на мілизну. Прийшовши до такого висновку, вони за дві-три години припливли на 10-12 великих човнах по 8-10 душ у човні, намагаючись видертися на судно й програбувати його, а якби ще й нас там знайшли, то забрали б у рабство.
Коли вони підпливли й почали веслувати довкола, то побачила, що ми всі працюємо з протилежного боку, аби полагодити дно й борт, вичистити й вишарудити обшивку, як це зазвичай роблять моряки. Вони стояли й дивились на нас, а ми, трохи здивовані, не могли збагнути, що їм треба, але про всяк випадок дехто з нас видряпався на судно, аби подати решті зброю й набої, щоб боронитися у разі нападу. Так воно й сталося: тубільці порадилися з чверть години й нібито виснували, що корабель і справді розбився, а ми намагаємося його врятувати й самі рятуємось на човнах, а роздавання зброї вони потрактували, як вивантаження товарів. На цій підставі вони вирішили, що ми належимо їм, і наскочили на нашу команду зі зброєю в руках.
Наші всі перелякались, бо позиція для бою була невигідна, й почали гукати до нас і питати, що робити. Я скомандував нашим людям відразу опустити площинки й видертися на борт по обшивці, а тим, що були на човнах, обійти навкруги і також зійти на борт. Матроси на облавку докладали тим часом усіх зусиль, аби вирівняти корабель, але не встигли вони виконати наказ, як кохинхінці наздогнали наш баркас, узяли його на абордаж та почали хапати й забирати в полон матросів.
Першим вони вхопили англійського матроса; цей здоровега мав мушкет, проте він не стріляв, а, наче дурень, поклав його на дно човна. Однак виявилося, що він знає свою справу не гірше за мене, бо голіруч ухопив нападника, перетягнув його в наш човен і тут, схопивши за вуха, з такою силою гепнув головою об планшир, що той врізав дуба. Тим часом голландець, який стояв поруч, підняв мушкет і взявся навсібіч гамселити прикладом, ще й так вдало, що поклав п'ятьох тубільців, які намагалися залізти в наш човен. Проте дати відсіч тридцятьом-сорока дикунам здавалось понад силу: вони безбоязко – не усвідомлюючи небезпеки – вдиралися в наш баркас із п’ятьма оборонцями, але наступна кумедна пригода подарувала нашим цілковиту перемогу.