Небіж спочатку хотів узяти гроші й згодом подумати, що робити з потерпілими, але я відкинув цю думку, бо знав, що то висадитися на берег на чужині, і якби португальський капітан, який підібрав мене в морі, так само повівся зі мною і взяв з мене за порятунок усі статки, мені довелося б померти з голоду або стати в Бразилії таким же невільником, яким я був у берберів, хіба що проданим не магометанину, але й португалець буває гіршим паном за турка.
Тому я сказав французькому капітанові, що ми дійсно їх порятували, але ж це наш людський обов’язок, бо й ми бажали б собі такої допомоги у скруті, – ми зробили таке, тому що сподівалися на їхні аналогічні дії, аби ми опинилися на їхньому місці, та й відкаснули ми їх від біди не для того, щоб тепер грабувати, бо було б варварством узяти від них ту дещицю, що їм вдалося врятувати від вогню, а потім ще й висадити їх десь і покинути на березі, тобто спочатку визволити їх від смерті та вбити, вибавити від утоплення й приректи на голодну смерть, і тому я не дозволю хоч щось брати від них. Стосовно висадки на берег я сказав, що це надто складно, тому що судно йде до Ост-Індії і хоча ми значно відхилилися на захід від нашого курсу чи так Небо направило нас їм на підмогу, але далі ми не зможем о задля них міняти маршрут, та й мій небіж-капітан корабля має зобов’язання перед фрахтувальниками за чартер до Бразилії, і єдине, що я можу обіцяти, – це лягти на курс, де є шанс перестріти судна, що йдуть з Вест-Індії і могли б доправити їх до Англії чи Франції.
Перша частина пропозиції була настільки великодушна і люб'язна, що їм залишалося тільки щиро дякувати, але їх – особливо пасажирів – налякала перспектива подорожі до Ост-Індії, і вони заходились упрохувати мене, що як ми вже відхилилися так далеко на захід до зустрічі з ними, то можна б і далі йти тим самим курсом до берегів Ньюфаундленда, де зустрінеться корабель або шлюп, які погодяться доправити їх назад до Канади.
Мені побачив рацію у цьому й ладен був погодитися, бо й собі міркував, що везти весь цей гурт до Ост-Індії не тільки наджорстоко стосовно нещасників, але й рокує нашу подорож на невдачу, бо вони знищать усі наші харчі; через це я й не вбачав порушення чартеру, бо ми зустрілися з непередбачуваними обставинами, і ніхто нічого нам не закине, через те що закони Божі й закони природи не дозволяли нам не брати на облавок людей, які потерпали в двох човнах, але ж і нам у цій ситуації виявилось непереливки, то й слід було десь висадити їх для дальшого порятунку. Отож я й погодився на Ньюфаундленд, якщо сприятимуть вітер і погода, а якщо ні – доправимо їх до Мартініки у Вест-Індії.
Далі віяв свіжий східний вітер, але була хороша година, проте тривалі вітри між норд-остом і зюйд-остом наразі змарнували нам можливість відправити потерпілих до Францію, бо ми таки зустріли кілька суден до Європи, включно з двома французькими, від св. Христофора, але вони так довго боролися проти вітру, що не могли взяти пасажирів, бо побоювались, що забракне харчів і їм, і пасажирам, отож довелось нам пливти далі. Приблизно через тиждень ми добилися до рейду Ньюфаундленда, де, коротше слово, пересадовили французів на барку, яку вони найняли доставити їх до берега, а потім – до Франції, якщо вдасться припасти харчів. Ще одне, – коли французи подалися на берег, молодий священик, про якого я розповідав, почувши, що ми пливемо до Ост-Індії, попросив нас узяти його з собою і висадити на березі Короманделя, на що я пристав, бо я вельми уподобав цю людину і, як виявиться згодом, не дарма; на додачу, до нас пристало четверо французьких моряків, які дуже нам придалися.
Відтам ми рушили до Вест-Індії, ідучи близько двадцятьох днів курсом зюйд-зюйд-ост, іноді зі слабким ходовим вітром, іноді зовсім без вітру, коли знову випала нагода надати допомогу людям, які також ускочили в напасть.
Розділ ІІ. Відступ про історію колонії
Дня 19-го березня 1694/95 року на північній широті двадцять сім градусів п'ять мінут, пливучи курсом зюйд-зюйд-ост, ми помітили вітрило. Незабаром ми розгледіли, що це велике судно і що воно прямує до нас, але попервах не могли збагнути, що йому треба, проте, коли воно наблизилось, ми побачили, що воно втратило ґрот-щоглу, фок-щоглу і бушприт, а тому й дає сиґнальний постріл з гармати про біду. Стояла хороша година, віяв борвій норд-норд-вест, і невдовзі ми зайшли в розмову з прибульцями.