Місіонер постійно нагадував про себе, хоч ніби й не дуже наполягав на спільній подорожі, але в кожному разі нам попередньо потрібно було залагодити справи, тобто продати судно й крам, що було нелегко за відсутності тут активної торгівлі. Я вже подумував пливти до річки Киламі й міста Нанкін, але провидінні наразі почало активніше втручатися в наші справи, й тому я дедалі більше замислювався над тим, як усьому цьому врешті покласти край та повернутися додому, хоч і невідомо було, як саме це робити. Проте провидіння усе ж таки нам сприяло: старий португальський лоцман привів японського купця. Той купив весь наш опіум за добру ціну, заплативши частину своїми дрібними золотими монетами, а частину – зливками по 10-12 унцій. Поки ми продавали опіум, мені спало на думку, що японець міг би придбати й корабель, і я наказав перекладачеві перекласти йому цю пропозицію. Спершу купець лише стенув плечима, але за кілька днів він прийшов до мене з одним місіонером у якості перекладача і запропонував мені наступне: він купив у нас велику кількість краму, не знаючи, що ми хочемо продати також судно, і тепер у нього не залишилося більше грошей, проте, якщо я погоджуся надати в його розпорядження екіпаж корабля, щоб дістатися до Японії, а звідти спорядити його на Філіппіни з новим вантажем, то фрахт він сплатить до виходу з японського порту в зворотній рейс, а після повернення знов до Японії – купить корабель. Я схильний був прийняти його пропозицію і навіть сам вирушити разом з ним, аби з Філіппінських островів потрапити в південні моря, ще й запитав японського купця, чи не підрядить він нас до тих островів і там же залишить. Він на це не погодився, тому що в такому разі його вантаж йому не окупиться, але він міг би висадити нас в Японії після повернення судна.
Я вже ладен був пристати на пропозицію й зійти на борт сам, проте розумніший за мене партнер відраяв мене, згадавши про всі можливі небезпеки, про підступність тамтешніх морів та жорстокість і зрадливість японців, а ще про іспанців на Філіппінах, які ще підступніші, зрадливіші й жорстокіші.
Отож нам слід було в першу чергу проконсультуватися з капітаном та його командою, чи готові вони йти в Японію. Доки тривали мої перемовини, парубок, якого небіж залишив мені до супроводу, втрутився й сказав, що подорож виглядає дуже добре, що з неї може бути чимала користь, і він був би радий, якби я дав свою згоду, а якщо – ні, то він із мого дозволу сам поплив би купцем чи ще в якій якості, і як згодом ще за життя нам випаде зустрітися в Англії, він щиро розповість про свої успіхи чи мої також, якщо я захочу. Мені дуже не хотілося розлучатися з парубком, проте, беручи на увагу справді великі перспективи й та, що йому цілком може поталанити, я наважився його відпустити, проте попередив, що маю порадитися з партнером, і остаточну відповідь дам наступного дня.
Я обміркував усе з партнером, і той зробив дуже щедру пропозицію: «Ви знаєте, що з кораблем нам не пощастило, і ми обоє більше не хочемо виходити на ньому в море, – тож якщо ваш стюард (так він назвав чоловіка) зважиться вирушити в рейс, я віддам йому свою частку власності на судно і дозволю з користю нею порядкувати, а якщо ми доживемо й зустрінемось в Англії й хлопцеві пощастить з його підприємством за кордоном, він відзвітує нам за зиск від використання половини фрахту, а другу половину залишить собі».
Якщо вже партнер, котрого, власне, парубок ніяк не обходив, зробив таку пропозицію, то і я не міг не вчинити так само, а що команда також зголосилася пливти з ним, ми віддали йому у власність половину корабля та взяли з нього письмове зобов’язання згодом прозвітувати за все, і той рушив до Японії.
Пунктуальний японський купець повівся з парубком чесно: захищав його в Японії й здобув йому дозвіл виходу на берег, чого останнім часом із європейцями не траплялося. Він пунктуально оплатив фрахт і вирядив парубка на Філіппіни з японським і китайським крамом та дав на допомогу свого суперкарґо[8], котрий, після торгових операцій з іспанцями, закупив чимало європейських товарів та присмаки. Вантаж добре окупився, і тоді новий власник не схотів продавати судно. Купець завантажив корабель своїм крамом і дав грошей та коріння на продаж. Вантаж добре випродався в Манілі. Власник налагодив у порту потрібні зв’язки й здобув нові автентичні документи на судно, а манільський губернатор винайняв його на рейс до Акапулько в Америці й забезпечив дозволом швартуватися там, а відти – діставатися до Мексики й з усією командою будь-яким іспанським кораблем – до Європи. Парубок щасливо доплив до Акапулько й продав там судно. З грішми він суходолом дістався до Порто Белло й знайшов спосіб з усім скарбом потрапити на Я майку, а ще за вісім років він справжнім багатирем прибув до Англії.