Звичайно, усе це треба було обміркувати, проте свій намір я не облишив і цілий думав, як здійснити задум. Надвечір шотландець здибав мене під час прогулянки містом і став зі мною на розмову: «Гадаю, я збив вас від вашого задуму. Але сам відтоді весь час про це думаю, тому що так само ненавиджу бовванів і болвохвальство». «Атож, – відказав я, – трохи збили, але не від самого задуму, а від того, як його здійснити. Нехай потім вони жадатимуть відплати, але я це зроблю». «Ну, – сказав шотландець, – боронь Боже, на поталу бузувірам вас не віддадуть… і не вб’ють». «Що ж вони зі мною зроблять?» «Наприклад, вчинять так, як вчинили з одним росіянином, який теж образив їхнє болвохвальство. Його поранили стрілою в ногу, аби не втік, потім полонили, гольцем голого посадовили на ту почвару, стали кружкома і стріляли в нього, доки все тіло не вкрилося стрілами, а тоді його спалили живцем разом зі стрілами, офіруючи бовванові. Тому самому». «Тепер послухайте мою оповідку», – сказав я. І розповів про наших на Мадаґаскарі, як вони дощенту спалили й знищили село за те, що тубільці вбили одного нашого. А наприкінці додав, що, на мою думку, так слід вчинити і з цим селом.
Він уважно вислухав мою оповідь, а щодо моєї думки про долю села зауважив, що село, про яке він розповідав, розташоване за сотню миль звідси, хоча бовван той самий, бо вони його скрізь носять. Такий собі хід із бовваном по країні. «Тоді, – відповів я, – карати слід боввана. І так буде, якщо я доживу до ранку».
Побачивши мою рішучість, він погодився взяти участь у цьому покаранні і додав, що візьме з собою ще одного дужого свого співвітчизника. «Він саме такий завзятець, докинув шотландець, – який потрібен вам у такій справі». Співвітчизника звали капітан Річардсон. Я про все розповів капітанові і пояснив свої наміри. Він відповів, що пристає до гурту, навіть якщо доведеться полягти за це, після чого ми погодилися йти утрьох. Я розповів про все й партнерові, але він відмовився, пояснивши, що ладен в усьому мені підмагати, коли йдеться про мій захист, а ця виправа йому не до душі. Отак ми дійшли згоди: підемо втрьох та ще мій слуга. Усе зробимо тайкома наступного дня, опівночі.
Відрочення пов’язане з тим, що караван рушатиме в путь наступного ранку, і губернатор, коли ми вийдемо поза його територію, не розглядатиме справу про відплату. Шотландський купець, який перейнявся моїм сміливим задумом, приніс мені татарський кожух чи халат і шапку, а також лук і стріли. Так само він спорядив себе і свого земляка, щоб люди, побачивши нас, не змогли розпізнати.
Увесь вечір ми змішували пальний матеріал зі спиртом, порохом та іншими займистими речовинами, захопили з собою смоли в горщику і через годину після того, як посутеніло, рушили у нашу виправу.
Ми прийшли на місце об одинадцятій, і ніхто з тубільців не підозрював, яка небезпека чигає на їхнього боввана. Місяць світив з-поза хмар, і ми побачили, що бовван так само стоїть на тому ж місці. Усі люди відпочивали, лишень у великій освітленій хаті ми побачили трьох жерців, яких раніше переплутали з м’ясниками. Ближче до дверей ми розрізнили голоси п’ятьох чи шістьох людей і подумали, що, як ми підпалимо боввана, люди повискакують і почнуть усе рятувати, – невідомо було, з чого почати. Гадали перенести боввана подалі й там підпалити, але не подужали його зрушити, і почали міркувати далі. Другий шотландець запропонував підпалити хату, а людей усіх покласти, коли вони вибігатимуть, але я на таке пристати не міг, бо хотів якомога уникнути жертв. «Ось що ми зробимо, – сказав шотландський купець, – спробуємо взяти їх у полон, позв’язуємо їм руки та змусимо стояти й дивитись, як знищують їхнього боввана».
Виявилося, що у нас із собою є запас мотузки, якою ми примоцовували замки рушниць, і тому ми вирішили спочатку напасти тишкома на людей. Постукали в двері, і коли підійшов жрець, ми схопили його, заткали рота й зв’язали руки за спиною, а тоді повели до боввана, вставили до рота затичку, щоб не шумів, зв’язали ноги й поклали на землю. Тоді нас двоє стало біля дверей, чекаючи, що ще хтось вийде подивитися, що сталось, але ніхто не вийшов і до нас підійшов третій. Ми знову тихо постукали і вийшло одразу двоє. З ними, але вже всі гуртом, ми повелися таким же чином, тільки поклали біля боввана подалі один від одного. З дверей вийшло ще двоє, а третій спинився на порозі. Двох ми схопили та звали, а третій позадкував і закричав; шотландець-купець гайнув за ним і, вийнявши приготовану суміш, яка мала диміти й смердіти, підпалив її та пожбурив усередину. Тим часом другий шотландець і мій слуга взяли зв’язаних чоловіків, сполучили їх рука до руки, повели до боввана й там залишили, аби бовван їм допоміг, а самі хутенько повернулись.