Ба більше, я мав особисто побачити картину лиха на кораблі, бо самої оповіді замало, тому взяв з собою врятованого капітана, як ми його тепер називали, і поплив у його човні на корабель.
На облавку панувала веремія, бо всі прагнули виловити з казана недоварену поживу, проте мій помічник на виконання наказу поставив дужого вартового біля дверей камбузу, і той спочатку гамував їх, як умів, а тоді просто вдався до сили, а тим часом він звелів мочати у варило сухарі і, коли вони насичувалися м'ясним наваром, котрий вони щербою називали, та роздавати, аби курчі в животі не допікали, але потроху, аби не зашкодити людям. Але дарма, і якби я сам, у супроводі їхнього капітана та офіцерів, не з'явився на кораблі і добрим словом та погрозами не стримав їх, гадаю, вони вломилися б до камбузу й витягли б м'ясо з печі, бо слів замало для голодного шлунку; хоч як, ми їх утихомирити й узялись помалу підживлювати, доки не понахарчовували, і люди оклигали.
Натомість страждання бідних пасажирів у каюті були іншого роду й перевершували будь-що бачене на облавку, бо, власне, харчів екіпаж припас замало, і спочатку пасажирам перепадали крихти, а під кінець їх зовсім занедбали, і протягом останніх шести-семи днів їм не дісталося ні ріски, та й перед тим було ж не здобіль. Сіромашна мати, за словами матросів жінка тямуща і добре вихована, самовіддано віддавала майже все синові й насамкінець зовсім охляла. , а коли до каюти ввійшов мій помічник, вона сиділа долі спиною до розгородки між двома зв'язаними стільцями, голова безпорадно звисали, як у мерця, хоча ще жевріло. Мій помічник намагався оживити і підбадьорити її і за допомогою ложки влив їй в рот трохи бульйону. Вона розтулила губи й поворушила рукою, але не змогла говорити, проте розуміла все, що він говорив, і намагалася пояснити йому знаками, що їй допомогти вже не можна, та показувала на сина, аби подбали про нього.
Зворушений цим видовищем помічник спромігся усе-таки влити їй в рот бульйон і, здалось йому, дві-три ложки вона проковтнула… хоча остаточної певнеості не було, бо було надто пізно, і вона тієї ж ночі померла.
Син, що врятувався ціною життя матері-любусі, був у трохи кращому стані: він лежить деревиною, витягнувшись на ліжку, і на тонку пряде. У роті в нього був шматок старої рукавички, значну частину якої він зжував і з'їв, – у нього було те, чого не було в матері – молодість і здоров’я, отож помічникові вдалося змусити його проковтнути кілька ложок бульйону, і він почав потроху оклигувати, хоча коли, перегодом, йому дали ще дві-три ложки, хлопцеві погіршало, і він зблював.
Потім подбали про сіромашну служницю: вона лежала долі туж поряд зі своєю пані, ніби грець її побив і вона боролася за життя. Кінцівки їй зсудомило, одноруч вона у корчах вхопила стілець і нам насилу вдалося розчепірити закоцюрблу руку, інша рука лежала в неї на голові, а обома ногами вперлася в стіл у каюті, буцім жінка вже часує, але вона була ще жива.
Бідолаха не тільки намлілася голодом і думкою про смерть, але, як казали потім матроси, вона ще й уболівала за свою пані, яка протягом двох-трьох діб конала на її очах і яку вона ніжно любила.
Ми не знали, що вдіяти з бідолашкою дівчиною, бо коли наш лікар, чоловік вельми учений і досвідчений, насилу повернув її до життя, йому довелося ще виглядіти її, тому що вона ще довгенько лишалась непритямлена
Мій читальник повинен взяти до уваги, що відвідини чужого корабля в морі – це не поїздка у село, де люди бавлять тиждень-два. Ми мали допомогти потерпілим, а не воловодитися з ними, і хоча вони хотіли на кілька діб взяти той же курс, що й ми, проте з кораблем без щогл ми б далеко не запливли. А що їхній капітан просив нас допомогти поставити ґрот-щоглу, стеньґу й тимчасовий фок, ми ще витратили три-чотири дні й дали йому п'ять бочок яловичини, бочку свинини, дві кухви сухарів і відповідну кількість гороху, борошна та іншої провізії, якою могли поділитися, та взяли навзамін три бочечки цукру, трохи рому і кілька золотих, і відтак залишили їх, взявши до себе, на щире прохання, ченця, юнака, служницю та їхній пожиток.
Сімнадцятирічний ставний юнак був вихований і чемний; він був у розпачі від смерті матері, а ще ж лише за кілька місяців перед тим він втратив батька на Барбадосі. Юнак благав лікаря умовити мене забрати його з того корабля, бо жорстокість команди вбила його матір, – і справді це сталося через їхню бездіяльність, – адже могли вони хоч крихтину чогось припасти для неї, аби жінка не вмерла, проте голод не визнає ні друзів, ні людських стосунків, ні справедливості, ні права, він безсумлінний і нездатний до співчуття.