З настанням сутінків ми насамперед розгнітили багаття в таборі, щоб палало до ранку і татари думали, буцім ми доти в гаю. Але коли зовсім стемніло, тобто коли визорилося (раніше провідник не хотів рушати), ми разом з товаром, повантаженим на коней та верблюдів, пішли за нашим новим провідником, який, як я помітив, орієнтувався за північною зорею.
Після важкого двогодинного переходу зійшов місяць і стало світліше, ніж нам було треба, а проте, до шостої ранку ми зробили понад тридцять миль, ледь не поморивши коні. Тут лежало російське село Кермазинське, де ми відпочили і до кінця дня нічого не чули про калмицьких татар. Години за дві до настання темряви ми знову рушили в дорогу і їхали до восьмої ранку, хоча рухалися вже повільніше. О сьомій ранку перехопилися через річечку Кіршу і дійшли до великого російського міста Озоми, і там почули, що краєм шастає кілька загонів калмиків, але, на щастя, тепер ми були в безпеці. Ми замінили коней і, після страшної втоми, відпочивали протягом п'яти днів. Ми з партнером вирішили заплатити за все чесному сибірякові десять пістолів.
Ще за п'ять днів ми прибули до Вожеми на річці Вичегда, що впадає в Двіну, і таким чином вдало наблизилися до кінця нашої подорожі суходолом, бо річка судноплавна і нас відділяло лише сім днів шляху від Архангельська. Звідти третього липня ми прибули до Ларенського[15], де найняли дві великі барки для наших товарів і баркас для себе, 7-го липня повантажились і 18-го безпечно прибули до Архангельська, провівши в дорозі один рік, п'ять місяців і три дні, включаючи восьмимісячну зупинку в Тобольську.
В очікуванні корабля нам довелося прожити в Архангельську шість тижнів, і ми прочекали б і більше, якби нас не виручив гамбурзький корабель, прийшовши місяцем раніше, ніж сюди зазвичай приходять англійські кораблі. Розсудивши, що Гамбург не гірший ринок для збуту нашого краму за Лондон, ми зафрахтували це судно і, коли мій крам повантажили на нього, я привів свого стюарда для догляду; таким чином молодий російський пан одержав зручний привід сховатися і не зіходити на берег під весь час нашої стоянки, аби його не помітив і не пізнав хтось із московських купців.
Ми відпливли з Архангельська 20-го серпня того ж року і без особливих пригод прибули в гирло Ельби 13-го вересня. Тут ми з партнером вигідно випродали наш китайський крам і сибірське соболине хутро. Коли ми поділили прибуток, мені перепало 3475 фунтів 17 шилінґів 3 пенси, попри всі наші втрати й мита, а ще ж я маю додати вартість придбаних в Бенгалії діамантів на 600 фунтів.
Тут молодий пан попрощався й подався проти води Ельбою до Відня, де хотів шукати заступництва при дворі та звідки міг зв’язатися зі ще живими друзями батька. Перед від'їздом він подякував мені за послугу й зичливість до князя, його батька.
На завершення скажу, що, пробувши близько чотирьох місяців у Гамбурзі, я суходолом рушив до Гааґи, де сів на пакетбот і прибув до Лондона 10-го січня 1705 року, провівши поза Англією десять років і дев'ять місяців.
Відтак я вирішив більше не гасати світами, бо вже чекає на мене більш далека дорога, ніж та, котра описана в цій книжці, – за 72 роки блукви й різноманіття ви навчаєтесь цінувати усамітнення і можливість завершити дні свої з миром.