— Всі донизу! Швидко!
— Я залишусь! — крикнула Аята, — там моï воïни гинуть!
— Якщо ти залишишся, загине твоя планета! Лізь у підвал і сиди тихо! — крикнув Гел на повелительку Іноти. У неï аж подих перевело від такого нахабства. Гел скористався ïï заціпленням, вхопив жінку і силою запхав до підвалу. Зачинив ляду підвалу, заховав ïï під килим і підбіг до розбитого вікна. Дах будинку вже горів, напевне, розпиляли горючий газ, будинки обстрілювали з трьох гравітаторів. Коли одна з машин наблизилась до будинку старости, Гел вистрибнув у вікно, перевтілюючись у стрибку, і вп'явся кігтями в борт гравітатора. В кабіну вдерся вже у людській подобі, викинув стрільця, і тадо замовкли. Водій закричав і вистрибнув з гравітатора сам. Гел вирвав тадо с пазів, пробив стволом лобове скло. Тепер він міг обстріляти інші два гравітатори. Аби тільки потім поселенці не обстріляли його зі своïх лазерних рушниць…
Коли я перестрибнула бетонний паркан поселення, бій було вже закінчено. Один гравітатор палав за стіною, другий на даху будинака, третій завис над «землею», з нього вистрибнув Гел і побіг до будинку старости.
Поселенці витягли пожежні платформи і гасили пожежу.
Гел ледь не видер з петель ляду підвала. Дим проник і туди, та задихнутися дівчата не встигли. Допоміг вийти Кіту, Аяті, Даян і ледь не підірвався, витягаючи старосту. Та хапалась за серце і стогнала. Гел виштовхав жінок на вулицю, а за його спиною обвалився дах, Гелові стало шкода розбитого клавішного інтрументу.
Біля будинку вже зібралися воïни Аяти, дві з них були поранені, одна — достатньо сильно.
Гел розвернув Аяту до себе, вона ледь стрималась, щоб не відштовхнути його, розімкнула губи, запитала:
— Що?
— Я зараз піду, а ти тут не затримуйся, через годину-другу вирушайте до міста і пильнуй Даян.
— Ти у таку мить кидаєш мене. А якщо вони знову спробують напасти на поселення? — обурилась Аята.
— Немає поки кому нападати. А твою доньку потрібно повернути.
Він помітив, що вона уникає дивитись йому у очі, зрозумів, що Аята його боïться, та говорити з нею про це не було часу, стиснув губи, відпустив ïï плече і побіг, за мить зник за рогом напівзруйнованого будинку. Кіту обурено запитала у меолі:
— Куди він? У такий момент, коли небезпека ще не минула?
— Звідкілясь забрати Іол, — тихо, ледь стримуючи сльози, відповіла Аята.
— А ми що, зовсім безпорадні? Хіба не міг узяти нас з собою? Він надто зарозумілий.
— Ми мусимо допомогти поселенцям і ïхати до міста.
— Я що, мушу тікати як переляканий чоловік? — обурилась Кіту.
— Мені теж ця ситуація не подобається, я ладна на край світу летіти. Та він навіть напрямку не вказав. Сволота. І цього нелюда я кохала усе життя…
— І то він винен у тому, що сталося з поселенням. Привів нас сюди! — гарячкувала Кіту.
— Винен той, хто це все спланував! — крикнула Аята, — У тебе що, мізки повідбивало?!
Половина будинків у поселенні вціліла, у трьох з них влаштували лікарню. Староста забула про хворе серце і біль у поясниці. Прибігли ïï дві доньки, а потім ще декілька жінок і чоловіків. Вцілілі допомагали потерпілим вибиратися з-під завалів. Воïни меолі за наказом Аяти теж долучилися до рятівників. Хлів з ящерами не зачепило полум'ям, та агресивні верхові повибивали дошки і розбіглися по вулицям. Кожен шукав свою вершницю, додаючи людям клопотів.
Якраз тоді до поселення прилетів корабель, повернувся світлий пророк світлих богів. Підіймаючи свій блискучий посох до неба, він почав проповідувати, заважаючи своïм вірянам працювати. Звинувачував у всьому гріхи поселенців, ïх таємні темні бажання, і іноткам (нечестивим) теж дісталось. Поки пророк своєчасно не помітив воïнів Аяти серед своïх невинних слухачів і замовк.
Розвідник втік, не скориставшись машиною, мабуть, хотів подивитись на пожежу (крім того, що той хлопець фанатик, він страшенний боягуз).
Я зачекала на Гела біля кинутого гравітатора. Він прибіг і недовірливо запитав у мене:
— Ти знаєш, де та база?
— Знаю. А ще знаю, що у них там щось сталося і база більше не блокує думок своïх піддослідних. Іол там, жива, а про наших я не встигла запитати — почався обстріл.
— Тоді полетіли, — запропонував брат, сідаючи на заднє сидіння гравітатора.
Я тільки плечима знизала, і чого він такий сердитий і зосереджений?
Пролетіли кілометрів двадцять, по всіх даних база мала бути вже, а ïï ніде не видно. Тільки облетівши місце, де вона мала знаходитись, ми помітили край якогось спорудження, підлетіли ближче. Виявилось, що то борт якоïсь космічноï машини. А де ж тут вхід?