— А його справді не відпустять?
— Справді, - запевнила я юного страждальця.
Коли дітей забрали… Коли гордого вченого під конвоєм відвели до патрульного корабля, а я прослідкувала, аби він нічого не втнув магічного. Коли Юре запитав мене, чи зустрінемось ми ще, і я пообіцяла, що напевне. А він посміхнувся надто дорослою і розумною посмішкою, пробачаючи мені, хоча я розумію, що повинна відчувати відповідальність за цих дітей…
Коли ми з Летосом залишились біля того старого тедрола удвох і я думала над тим, як краще знищити лабораторію… Коли я сиділа на трапі свого катера в теплі силового поля, я відчула запах моря, і побачила перед собою згусток порталу… тоді я зраділа, як я зраділа. З порталу вийшов Рол. Я зіскочила з трапу, кинулась чоловікові на шию, ледь не зваливши його з ніг.
Гел був уже біля поселення дакків, коли побачив вершника. Вилаявся подумки і зупинився. Іол підстрибувала:
— Даян! Даян! А дивися яка машина!
Даян також зупинила ящера і з викликом подивилась в очі Гела:
— Будеш лаятись?
— Буду, — відповів Гел, — та не при твоïй сестрі. Звідки ти дізналась куди ïхати?
— Спіймала дивного хлопця на околиці поселення, коли спробувала тебе наздогнати. Я не розумію, чому мама поïхала у місто, коли потрібно було рятувати Іол.
Іол з подиву відкрила рота.
— Тому що твоя мама доросла, і розуміє, що правильно, коли кожен займається своєю справою, — сердито відповів Гел, — Так, а це ще хто?
Два десятки темних вершників на білій засніженій рівнині, на відстані в кілометр.
— Мама! — Зраділа Іол.
— Мама? — здивувалась Даян, — мамочко… та це ж дикі…
— Так, дівчатка, вам пора до мами, бо вона дуже хвилюється, — Гел зліз з гравітатора і наказав Даян, — злазь з ящера і сідай за руль.
— Ти що? — обурилась дівчина, — чого я? Чому? Я не вмію…
— Тут нема чого уміти, сідай.
— То не мама? — запитала Іол.
— Ні, дитинко, то Дайкеро, і я буду говорити з ним без вас.
— Я залишусь, — повідомила Даян.
— Чорт! — розсердився Гел, — Даян! Ти зараз же сядеш на гравітатор і наздоженеш загін. Все! Зі мною не сперечаються.
— Нічого собі… - здивувалась дівчина, — хіба ти можеш мені наказувати? Не дивись на мене так. Добре, добре, я зроблю, як ти кажеш, тільки не сердься. Бо в тебе очі якісь жовті робляться…
— А чому ти наказуєш моïй сестрі? — здивувалась Іол.
Гел застогнав. Даян сіла за руль гравітатора, Іол не дочекалась відповіді, і хотіла було запитати знову, та Даян закрила ïй рота долонею, уважно слухаючи інструкцію по керуванню гравітаційною машиною. Орієнтувалась у цій місцевості вона добре, і головне, аби не захопилась швидкістю, тому Гел поставив всі можливі блоки на швидкість і висоту.
Дикі наближались. Гел тепер відчував багато чого, бо магічні поля і блокування у лабораторіï на старому тедролі було вимкнено, та й генератор вже не працював.
— Я теж умію битись… — спробувала ще раз Даян.
— Іншим разом, — відповів ïй Гел і, стоячи збоку, увімкнув двигун гравітатора, — Тримайся, — і підштовхнув машину.
Даян аж завищала коли гравітатор пішов юзом, та впоралася і вирівняла машину.
Гел подивився, як віддаляється малий гравітатор, рятуючи двох доньок Аяти. Потім підійшов до темно-сірого ящера, залишеного Даян і погладив зміïну голову верхового:
— Що, друже, втягнув я тебе? Нічого, ти звір бойовий, тобі не вперше…
Дайкеро вирішив, що говорити з Гелом нема про що і тому наказав диким стріляти, як тільки вони наблизяться на відстань пострілу. Гел підняв ящера в біг і направив його на Дайкеро. Він мчався до упорядника гарему, а стріли, змащені соком іруа, летіли йому на зустріч. Болі Гел тоді не відчував, занадто сильним бажанням було дістатися до Дайкеро. Їх ящери зіткнулися грудьми, дико захрипіли. Дайкеро був самовпевнений, але у справжніх боях ніколи не брав участі, і при зіткненні не втримався у сідлі та вилетів. Гел зістрибнув, вдарив Дайкеро ногою, вхопив за комір кожушка:
— Сволото…
Дайкеро, ледь дихаючи:
— Ти хто такий, патх?
— З ким ти зв'язався? Дурню, — запитав Гел.
Дикі були навколо, стріляти більше не наважувались, боялися зачепити свого покровителя, та напевне спробували би заколоти Гела, та ïм завадили воïни меолі. Загін розвідників Аяти несподівано з'явився з-за пагорба, серед них — Даян на гравітаторі. Воïни меолі атакували диких.
Гел впевнився, що воïни меолі впораються з дикими. Дикі це були чоловіки з місцевих, навчені воювати, та в силу свого походження полохливі, привчені обстрілювати умілих воïнів з хащ і гаïв. Агресивна атака воïнів Меолі ïх розігнала. Краще б Дайкеро піратів найняв…