— Звідки ти взявся? Сволото, — гарчав упорядник ваоке, притиснутий до «землі» сильною рукою калтокійця.
— Оце вже зовсім дурне питання, — посміхнувся Гел, в його голові паморочилось. Отруєні іруа стріли завдали неабиякого болю, без пояснень калтокіець вдарив Дайкеро і вони разом втратили свідомість.
Аята зістрибнула зі свого ящера, підскочила до Гела, перевернула, поклала його голову собі на коліна. Він був ніби мертвий.
Кіту зрозуміла, що розбиратися з уцілілими дикими і Дайкеро доведеться ïй самій. Тому без довгих роздумів наказала зв'язати всіх живих і надіслати повідомленя старості, аби та прислала воза, щоб доправити полонених і поранених до міста. Принцеса Іол вертілася у всіх під ногами. Даян пробувала втримати молодшу сестру біля себе.
Староста замість возів прислала дві гравітаційні платформи з тих, які вони використовували для тушіння пожеж. На одну платформу закинули полонених, на іншу — поранених, серед поранених був Гел. Аята намагалась не дивитись на його зблідле обличчя. Хоч і безсмертний… та хто знає, наскільки цей перевертень безсмертний. Дайкеро також був непритомний.
Рол запропонував мені знову відвідати коридори старого тедролу. Казав, що є причина не знищувати його, але я мушу побачити все сама.
І знову безкінечна напівтемрява, ми пройшли мимо лабораторіï до аварійних сходів. Ліфти тут давно не працювали. Ми почали спускатися униз, десь до середини корпусу, до поперекового ребра жорсткості. Там, куди ми спустилися, ремонту не робили, іржа потрохи роз'ïдала переборки, цвіль була на каркасах, що залишилися від меблів, на дерев'яних панелях і на залишках сходів. Ящерок і щурів на цьому ярусі вже не було, тут важке повітря, і поживитися ïм нічим.
Я почала дещо розуміти: коли космодром будували, місто Епо вже існувало, а цей тедрол впав на планету приблизно за тисячу років до того, як побудували космодром. То невже так зване корінне населення Іноти, котре загалом проживало на одному континенті — це уціліле після падіння бази населення цієï ж бази?
Я торкалась порохнявих переборок і залізних рам, пам'ять заліза і іншоï матеріï потроху розповідала мені, що база після терористичного акту з підірваним основним двигуном зрушила з встановленоï орбіти і здійснила аварійну посадку на найближчій від неï планеті за допомогою гравітаційного двигуна. На щастя, планета виявилась придатною до життя, хоча жили на ній лише тварини. Засоби зв'язку також було пошкоджено, ті з людей, що вціліли, не могли розраховувати на допомогу. Декілька років потерпілі чекали, що ïх знайдуть, не залишаючи велетенськоï бази, та коли зрозуміли, що порятунку не буде, а генератори надто слабкі, та й продовольчі запаси закінчуються, переселились на відкриті простори планети, згодом через два покоління побудували місто. Чомусь жінки виявилися більш активними. І з часом вони взагалі відтіснили чоловіків до рівня домогосподарок.
А тедрол цей мав назву Анакома.
Довго ми йшли коридорами, Рол вів мене впевнено. Я й сама знала, де на таких базах рубка керування, та коли навколо тільки іржа і запустіння, важко орієнтуватись.
І от ми побачили світло, яскраве, казкове, нереальне — увійшли. Рубка керування, великий зал з моніторами по периметру стін. На моніторах космос, зірки, кольорові хвилі підпростору. Посеред залу, по колу, пульт керування у блискітках і світлячках датчиків. Я почула тихий гул двигунів. Все було ніби насправді і наче жива була неймовірно гарна дівчина, вдягнута у срібній комбінезон пілота, що сиділа у кріслі капітана. Білошкіра до відчуття прозорості, з волоссям кольору гірського потічка, і очима як море. Вона була настільки жива, що я на якийсь час втратила відчуття реальності. Рол тримав мене за руку, тримав, аби я, ошелешена, не зайшла у той зал без запрошення господині.
Рол вклонився дівчині. Вона підвелась, підійшла до нас і промовила, стримано посміхаючись:
— Вітаю прадавнього Дракона у моïй оселі. Заходьте. Неймовірно і дивно бачити вас тут.
— Анакомо, — підтвердив мій здогад Рол, — я прийшов на твій поклик.
«Міг би попередити…» — Обурилася я, думаючи до чоловіка. Він стримано пропустив мою думку без зайвих коментарів.
Вона запросила нас сісти. Я обережно торкнулася дивана, але фантом виявився напрочуд матеріальний і м'який.
Так, навколо все було створеним за допомогою силового поля, і сама ця прекрасна дівчина також, але поступово під впливом часу цей тонкий світ, створений уявою і пам'яттю бортового біологічного комп'ютера тедрола Анакома перетворювався на справжню матерію, і ця тендітна богиня — біологічний комп'ютер. На самоті він майже відділив свій розум від системи, і за тисячі років перетворився на неï. Я сіла на той майже справжній диван, і зрозуміла, що думку про бунт малим перевертням навіяла саме вона.