Чорношкіре дівчисько з яскравими жовтими кісками, прикрашеними різнокольоровими стрічками — професійний вбивця, меткий снайпер, потягнула Гела за руку:
— Прокидайся, студент! Годі спати! Прилетіли…
— Ми вже на Ісані? — крізь сон здивовано запитав Гел.
— На Ісані, на Ісані… Прокидайся… — насміхалась маленька піратка, — тебе Тітонька біля трапу чекає, на, вдягни, — і вона кинула йому на ноги теплу куртку.
— Навіщо? — Здивовано запитав Гел.
— У Тітоньки і запитаєш… Який ти дурний.
Гел став на верхній щабельці трапу. Перед очима сніг, нескінченний сніг, холодний, неприємний, білий, в сонячних блискітках. Маленька піратка штовхнула «невдаху-студента», і він зіскочив з трапу, підслиснувся, гепнувся, вилаявся. Тітонька Жоа з посмішкою простягнула йому руку, допомогла підвестися.
— Де ми? — запитав він.
— На планеті, яка теж називається на І, у мене тут справи… Хочеш, ідемо зі мною, прогуляєшся по місту? Тобі, як археологу буде цікаво.
— Тут холодно, — відповів Гел, — я зачекаю на вас у кораблі…
— Йдемо… — ïï посмішка вже була не така лагідна, — ти так гарно себе поводив, а зараз виказуєш мені неповагу, може, мені приємно спілкуватися з таким розумним юнаком. До того ж, я капітан цього корабля, і всі — від електрика до найповажнішого гостя мусять мені підкорятись.
На вокзалі з башти спустилась тітонька-диспетчер. Коли переслідування перевертня припинилось, вона повернулась на своє робоче місце. Диспетчер привіталась з тітонькою Жоа, запитала:
— Як справи?
— Та ось, прилетіла провідати свою подругу, — щиро посміхалась Жоа, — товар для неï привезла, те, що вона замовляла для своєï крамниці.
— А ти, Тіку, невже взимку за борт корабля вийшов, ти ж так не любиш холоду?
Здоровань засміявся, ніби великий звір загарчав:
— Та що робити, доводиться до усього звикати…
— А це що, новенький? Когось він мені нагадує…
— Це пасажир, хоче на місто подивитись…
Гел так і не зрозумів — знає щось та тітонька-диспетчер про призначення пасажира, помітить, що він не повернувся назад, чи звикла закривати очі…
— Гарний… — жартувала тітонька-диспетчер, — дивіться не загубіть його, тут такі жінки, що швидко до рук приберуть, не знайдете…
А сторожа пропустила ту тітоньку Жоа, ніби не помітила…
На вулицю, де були невеличкі крамнички з усіляким товаром іншопланетного походження, прийшли, як і належить контрабандистам, вже у сутінках.
Гел страшенно хотів спати, йому боліла спина, він мріяв відіспатись ще день… Жоа відчинила важкі дерев'яні двері потрібноï ïй крамниці. Після напівтемряви вулиці яскраве світло електричноï лампи сліпило очі. Тітонька Жоа запросила Гела увійти. Тік підштовхнув його у спину. У Гела аж в очах потемніло від того легенького дотику, по спині ніби сік іруа пролили. Ледь втримався, аби не вдарити великого пірата у відповідь.
Піратка віталась з пані крамчинею, вони обнялись, як давні подруги, обидві майже однакові: великі, кремезні, тільки крамчиня червонокоса, як всі інотки, і з ластовинням на носі. Напевне, і вона колись була піраткою, тепер вгамувалась, сиділа на батьківщині, займалась збутом контрабанди. Тік знітився, коли пані крамчиня поцілувала його у щоку — гарна родинна зустріч. Гел зняв капюшон, огледівся, дійсно, товар на полицях магазинчику був не середньовічний: компютери, екрани телепабачення, музична техніка, носіï з фільмами і музикою, електричні печі для підігріву, і багато чого такого іншого.
Пані крамчиня замовкла… Жоа посміхалась… А Тік став біля дверей.
— Надзвичайний… — стиха промовила пані крамчиня.
— Як на тій старій світлині… - відповіла тітонька Жоа.
— Добре, що майже… Не приведи Аннакомо, зустріти того, хто зображений на тій світлині.
— Можна я зачекаю вас на вулиці? — запитав Гел у тітоньки Жоа.
— Ні, хлопчику. Якщо хочеш побути сам, у нас є для цього кімнатка.
Гел рвонув до виходу, тітонька Жоа підставила ногу, він спіткнувся, а пані крамчиня його спіймала і штовхнула до дверей, за якими був вузький коридор. Гел кинувся бігти туди і опинився у квадратній кімнатці. За його спиною лязгнули ґрати. Він вперся плечем і головою в холодну цегляну стіну, в очах навіть з'явився відчай. Тітонька Жоа підійшла до грат і несподівано прошепотіла:
— Вибач… ти сам прийшов…
Гел не відповів, зняв теплу куртку, кинув ïï на підлогу, сів, обхопив коліна руками, тепер у нього одне завдання — чекати…
Летос сів серед високих голих дерев. Сьогодні він просканує планету у пошуках телепатичних хвиль, як простих, так і підсилених засобами зв'язку. А я, якщо зможу, спробую поспати. На завтра я планувала непомітно потрапити до міста під виглядом жебрачки.