Леонід Чернов
Подарунок молодим кінематографістам
ПЕРЕДМОВА
В українській кінематографії повіяв животворчий, життєдайний свіжий вітер.
Вже майже закінчено величезну київську кінофабрику. Уже налетіли туди з усіх кутків нашого безмежного Союзу, як метелики на вогонь, кінохалтурники всіх напрямків і ґатунків зі своїми власними операторами, помічниками, героїнями, тьотями й дядями. Уже почали вони правильний наступ на молоду, наївну, довірливу ВУФКівську[1] дитину.
Одеська кінофабрика працює з повним навантаженням.
Крига пішла.
Віє свіжий вітер.
– Го-го-го! – здіймає вітер хвилю, крутить широкі крила вітряків, несе хлібодайний дощ, а разом підхоплює й підносить угору сміття.
Ви розумієте тонкий натяк?
Отже, піклуючись долею молодих і старих кінофахівців, що так рясно налітають на наші кінофабрики, піклуючись долею дорученої їм кіноплівки, постановив автор написати цього короткого підручника.
Правда і те, що в кінематографії автор сам іще пішки під стіл ходить. Та, маючи серед українських кінематографістів силу-силенну надійних високоталановитих, прекрасних друзів, автор устиг уже дечого навчитись і вважає за свій приємний обов'язок поділитись своїм невеличким досвідом із широким загалом.
Частина перша. СЦЕНАРІЙ
Коли людина остаточно зневіриться в житті, вона звичайно сідає писати кіносценарій.
Найкращими сценаристами бувають невдалі масники вагонів, головбухи, ветеринарні лікарі та мозольні оператори.
Що менше людина знає про техніку кіно, то безпосередніший та свіжіший виходить сценарій. Вважають за цілком достатнє, коли сценарист знає такі слова: «кадр», «наплив», «кінозірка», «аванс» і «Мері Пікфорд»[2]. Етимологію та синтаксис знати не обов'язково. Українську мову теж; краще навіть її зовсім не знати.
Вибір теми
Ніж самому ламати голову над актуальною темою, краще взяти за основу готовий твір якогось відомого класика, змінити імена дійових осіб, трохи переробити початок і середину, змінити фабулу, приробити ефектний кінець з пожежею, автомобілями та Ейфелевою вежею.
Рекомендується вибирати твір співзвучний нашій добі, який трактує питання сучасного соціалістичного будівництва, наприклад – «Черевички» за Гоголем або «Сорочинський ярмарок».
Так робили всі найвидатніші українські сценаристи: Тарас Григорович Шевченко (автор сценарію «Тарас Шевченко» й «Маленький Тарас»), Нечуй-Левицький (автор сценарію «Микола Джеря»), Коцюбинський (автор сценарію «Навздогін за долею») і М. В. Гоголь (автор сценаріїв «Сорочинський ярмарок» і «Черевички»).
Участь класика, що за його твором робиться сценарій, обмежується тим, що він, класик, тихо перевертається в труні.
Щодо назви сценарію, то це дуже складна справа: треба дбати за те, щоб назва була актуальна, сучасна, щоб захоплювала, інтригувала. Додержувати назви класичного твору не обов'язково, навіть навпаки. «Під тихими вербами» можна замінити на ударнішу «120 кілометрів на годину», замість «Катерина» можна написати «Автомобіль № 00-325».
Техніка писання сценарію
Основа кіно – рух. Тим-то сценарист повинен уникати описів складних психологічних переживань, що не виявляються в зовнішньому русі.
Коли вам треба, наприклад, показати, як страждає провокатор, що продав революційну організацію, пишіть так: «Чорна хмара вкрила його зрадницьке серце, і темні сумніви роздирають його душу».
Молодий режисер відразу догадається, як втілити на екрані цей кадр: він посадить артиста біля столу і впродовж тридцяти п'яти метрів[3] примусить його викривляти обличчя в нелюдську гримасу. Лівий режисер зробить інакше: він покаже на екрані велетенське серце, чорну хмару, що вкриває це серце, а також криваві пальці, що роздирають героєву душу.
Щодо написів, то вони повинні бути влучні, дотепні, а головне, короткі.
Коли, наприклад, герой стоїть край мосту і їсть бублика, не треба писати так:
Не треба так писати. Треба коротко, конкретно й влучно:
1
Всеукраїнське кінофотоуправління (ВУФКУ) – державна кінематографічна організація, яка діяла у 1922-1930 роках.
2
Пікфорд Мері (англ. Mary Pickford; 1892-1979) – американська актриса театру й кіно, зірка доби німого кінематографу.
3
35 метрів плівки при швидкості проєкції 24 кадри в секунду становлять приблизно півтори екранних хвилини.