Трудовий день артиста починається з того моменту, коли помічник режисера каже: «Почекайте трохи. За двадцять хвилин установлять павільйони...» І закінчується пізно вночі, коли режисер реве: «Не розумію, чого ви тут стовбичите цілісінький день? Сьогодні зйомок не буде. Ще не встановили павільйону».
Така праця оплачується від 150 до 1000 крб на місяць залежно від того, скільки фільмів уже зіпсував цей актор.
Трапляється і так (правда, дуже рідко), що павільйони встановлено вчасно, юпітери сяють, оператор не одлучився на хвилинку в аліментних правах.
Тоді й починаються зйомки. Правда, іноді ще дві-три години йде на перегримування двох акторів. Вони думали, що сьогодні зйомки картини «Трактор на хмарі», а в останній момент виявляється, що знімається комедія «Пригоди аборту».
Аж ось усе готове.
Засяяли юпітери, артисти на місцях, режисер гукає:
– Спокійно – почали! – І оператор починає крутити ручку апарата. Всяк робить своє діло: режисер гукає, оператор крутить, артисти грають під несамовиті вигуки режисера, сторонні глядачі всім заважають.
Вийшовши з поля овиду об'єктива, актори підбігають до помічника декоратора й стурбовано питають, який же власне фільм знімається: «Крилаті скелі» чи «Окуляри дипкур'єра».
Сценарист у цей час скромно сидить в куточку й плаче.
Частина третя й остання. МОНТАЖ, ПЕРЕГЛЯД І ПРОВАЛ
Знімання кінокартини вважають за закінчене тоді, коли режисер упевниться, що видатки на постанову фільму втричі перевищили встановлений кошторис.
Тоді постановник хапається за голову, починає нервово перечитувати карний кодекс і тихо ворожити на картах:
– Із суворою – без суворої... Із суворою – без суворої...
Помічник тихо шепоче: «Усі там будемо...» – і бере на себе керування справою.
Починається так званий монтаж.
З величезної купи знятого фільму вибираються окремі шматки, склеюються між собою, вставляються написи – і фільм готовий. Треба тільки пильно доглядати, щоб не переплутати порядку подій. Бо іноді трапляється, що в середині першої частини героєві поїздом одрізує голову, показується героєва могила, а за дві хвилини герой уже робить соціальну революцію в Південній Африці серед племені ньям-ньям[8], Такі випадки викликають гучне здивування безпритульних та юних розповсюджувачів «Вечірнього радіо»[9].
Монтуючи фільм, треба також не забути вклеїти потрібні написи, без яких картину не зрозуміють широкі робітничо-селянські маси. Наприклад:
Публіка страшенно ображається, коли немає таких пояснювальних написів.
Коли вісімнадцятилітню героїню грає сорокалітня режисерова жінка, не завадить іще вклеїти великий (обов'язково великий) напис:
Інакше режисерові загрожує розвід, аліменти і ще ціла низка дрібних життьових неприємностей.
Дальший шлях фільму – громадський перегляд.
І от починають демонструвати фільм.
В перервах між частинами можна почути обережні запитання:
– Скажіть, товаришу, ви не знаєте, який ідіот ставив цей фільм?
Отже, режисерові не радимо сидіти на перегляді серед публіки, бо хтось ненароком з таким запитанням може звернутися саме до режисера, а такі запитання не заохочують до дальшої продуктивної кінороботи.
Коли ви на перегляді захочете дізнатися, хто сценарист цієї картини, це дуже легко зробити. Вам досить озирнутися навкруги, і коли побачите людину, що в останньому розпачі видирає рештки волосся зі своєї голови і шепоче: «Бож-же мій, що вони зробили з моїм сценарієм?!» – то так і знайте, що ця людина і є автор сценарію.
Після перегляду люди починають висловлюватись. Коли в залі є діти, то адміністратор хай попросить їх вийти, бо дітям такі слова слухати не слід.
Найм'якші, найкоректніші вирази, що їх звичайно вживають на кінодискусіях, такі:
– Буза. Безвідповідальна витрата народних грошей. Йолопи. Нездари. Карний злочин. Головотяпи. Якою частиною тіла вони думали? Храпоідоли.
9
«Вечірнє радіо» – щоденна газета, виходила у Харкові в 1924-1929 роках, спочатку російською мовою, в середині 1929-го українізувалася. Видавало РАТАУ.