1
Ця розповідь про містечко, що має багату історію. Територію його займали чимало народів: від гунів до сармат, від білих хорват до українців. Останні, більшу частину часу існування населеного пункту, складали більшість населення.
Так ось, розповім я Вам, як якось бував тут і розпитував людей про те, як їм живеться. Казали, жити андека приємно, що подобається спокій й атмосфера; рекомендували відвідати церкви та замок, подивитися на скульптури, що їх так багато у місті, насолодитися архітектурою в центрі, погуляти парками.
Пішов я в центр, подивився на будинки, які де-не-де занедбані, але все ж гарні. Побачив вишукані орнаменти угорського романтизму поряд з міжвоєнною забудовою 20-30-х років двадцятого століття, але дивно було побачити нові й не дуже гармонійні вивіски та величезні вікна ювелірних магазинів. Що я мав оцінити, розглядаючи на правобережжі незрозумілі надписи кирилицею? Ось цього і не знаю.
Прогулявся парками, що на мапі знайшов. Ті ділянки землі, де трава ледь росте, якось важко назвати парками. Як зайшов у найбільший, то дуже все сподобалося на початку, а потім надибав купи сміття. Де ж там пікнік з родиною провести? Ось цього і не знаю.
Мій тутешній друг сказав, що може мені показати гарні церкви, піти зі мною до міського замку. Попрямували до його будинку, щоб узяти велосипеди. Ох, доки йшли по цій грязюці все бажання кататися зникло. Знайомий лише посміхнувся, побачивши мій вираз обличчя, й мовив: «Та це просто дощ недавно був». Дощ не дощ, а де асфальт? Ось цього і не знаю.
Для початку поїхали до православного собору. Дивно: рухалися то дорогою, то тротуаром. Ні там, ні тут поваги не було: машини підрізали, пішоходи поглядали, а даякі й кричали. Спитав, та чом же нема велодоріжки, а той сказав, що добре, що ось так-от все, айбо зайві мільйони не вкрали. Що це означає? Ось цього і не знаю.
Почав розпитувать я всіх: «Чому все так? Чи добре Вам?». То-ті відповіли: «Та айно, живемо так уже давно. І мер-з-націнкою-куплю-в-чотири-рази сидить на троні знов і без відрази!»