Тіло доктора вкрилося холодним потом. Він сів, а потім підвівся, побрів берегом туди, де було менше людей.
…Ну що ж, тебе попереджали. Тебе застерігав доктор Синапс. Ти не зважив ні на чию думку. Тобі хотілося будь-що закінчити дослід. Але ж так кортіло зробили приємність бідолашній дружині Ізоль-Гола… Скільки це вона мучиться? Скоро тридцять три роки. І, як завжди, хотілося все перевірити на собі. Самому пересвідчитися, чи точно відповідає копія оригіналу. Тепер пізно відступати. Розплачуйся за свою легковажність! Як ти будеш жити з двійником? Як? Може, сформуєш для нього Сольфу-копію? Жити, знаючи, що є ще один ти і ще одна Сольфа?
Сольфу не на жарт стривожив вигляд чоловіка, коли той повернувся за півгодини під дашок. Очі запали, на обличчі — тремтлива тінь тривоги.
— Любий, невже ти не можеш ні на хвилинку забути про роботу, — вона лагідно провела долонею по його шорсткій щоці. Ген пригнічено мовчав. — Я хотіла тобі сказати… Ми одержали з ІЦ запис нової і досить цікавої симфонії з потойбічного світу. Чи нема в тебе бажання послухати? Ти останнім часом зовсім не слухаєш музики.
— А ти не можеш не думати про свою роботу хоча б тут? — сумовито усміхнувся Ген.
— Моя робота… Що не кажи, це тільки приємність. А може, підемо на змагання? Тут же зовсім недалеко. Ти б міг виступити і сам. Торік у тебе, пригадуєш, непогано вийшло?
Він поклав руки на її плечі, довго вдивлявся в її обличчя і потому стиха мовив:
— От що, Сольфо, я мушу відлучитися. Я забув дати колегам одне дуже важливе розпорядження.
— Але ж при тобі радіотелефон. Розпорядися.
— Ні, тут є деякі морочливі подробиці. Формули і таке інше. Я мушу навідатися до лабораторії. Повернуся за три-чотири години. У всякому разі, вечеряти будемо разом. Ти вже не сердься, голубонько. Просто моя забудькуватість — і нічого іншого.
Гену лишалося до платформи якихось п’ятдесят метрів, коли від неї відійшов черговий потяг. Доведеться чекати наступного щонайменше три хвилини, чортихнувся подумки доктор. Він поліз в кишені шортів — дарма. Космопігулки лишилися в готелі. Доведеться терпляче очікувати.
На пероні маячила самотня постать юної ельдорадки з спортивною сумкою на плечі. Це біляве дівчисько, мабуть, не вживає космопігулок. Та якщо і вживає — незручно питати. Ген пройшовся по платформі з кінця в кінець. Дівчина тупцювала на місці. Вона щось насвистувала собі тихенько під ніс, кургикала і в такт тому свистові та кургиканню ледь помітно перебирала стрункими загорілими ногами, здвигувала плечима. Коли потяг причалив до платформи, Ген опинився біля дівчини. Сіли в один вагон. У вагоні, крім них, нікого не було. Дівчина сіла за кілька крісел від доктора обличчям до нього. Вона не зводила з Гена очей. Доктор відвернувся до вікна. «Чого їй треба? Вирячилася, як на музейний експонат…. Через двадцять хвилин я буду в лабораторії. Сьогодні там, крім чергових і оператора, нікого нема. Отже… Що — отже?»
М’яка долоня лягла доктору на плече. Дівчина стояла біля його крісла.
— Даруйте, добродію. Я вас впізнала. Ви доктор Ген, чи не так?
— Так, — промимрив у відповідь і підвівся.
Вона легенько натиснула долонею на плече:
— Нічого, нічого, сидіть. З вашого дозволу, і я біля вас присяду. Я взагалі науковими симпозіумами не цікавлюся. Це друзі якось затягли до вашого клубу. Пам’ятаєте — ви з повідомленням виступали? І подумати не могла б про такі дива! Скажіть, як почуває себе ваш двійничок? Що, що? За два-три тижні встане? Що ж ви з ним будете робити?
Доктор аж ніяк не був схильний до розмови, та ще з незнайомою дівчиною, але не міг же він послати її під три чорти.
— Тут важливо з’ясувати принципову можливість відтворення з допомогою матриці точної біокопії. Ну, от, скажімо, з вами стався нещасний випадок, ви загинули. Тоді беруть вашу матрицю і формують копію. Так ми збираємося вчинити з Ізоль-Голом.
Дівчина зайшлася дзвінким сміхом.
— Ой, докторе, не смішіть… Але ж копія Ізоль-Гола знатиме, що вона копія. Чи не так?
— От саме це мене й турбує, — сухо відповів Ген.
— І про які нещасні випадки ви кажете? — докинула співбесідниця. — Я не пам’ятаю жодного такого випадку.