Ген обхопиш голову руками. Його плечі здригалися.
Доктор Ген плакав.
3. КАЦО СПОВІДАЄТЬСЯ
І ЗНОВУ ВИРУЧАЄ АРГОНАВТІВ
Подув свіжий ходовий вітер. Аргонавти надумали економити пальне. Юнга Купчик встромив у дві скаби, міцно прикріплені до будки гвинтами М-8, товсту дровиняку, розправив дві планки, що утворили разом з дровинякою чималий трикутник, заповнений дебелою байковою ковдрою. Вітер напнув її туго, і човен не вельми швидко, але впевнено посунув у південно-західному напрямку, точно додержуючись лінії морського сполучення Стамбул — Гібралтар. Юнга деякий час тримав у руках кінець вірьовки від лівого нижнього кута вітрила, а потім зметикував: її можна прив’язати до стерна.
На ящику, яким накрили мотор, з’явилися дві бляшанки «Сніданку туриста», сухарі, гарячий чай.
Настрій у Купчика був пречудовий. Панько Федорович теж уминав сніданок за обидві щоки. Якби хто побачив аргонавтів у цю хвилину, не міг би не замилуватися їхнім хвацьким виглядом. Моряцький кашкет Галасуна збитий набакир, тільник туго облягає фігуру, особливо — живіт. Обличчя засмагло. На Купчику тільник теліпався мішком, зате замусолений шевйотовий картузик синього кольору, зсунутий на гачкуватий ніс, надавав йому вигляду справжнього морячка. Ні, він скоріше скидався на грека-контрабандиста з відомого вірша Багрицького. Як там сказано? «Эх, Черное море, вор на воре…» Море, щоправда, додержуймось документальної точності, було вже не Чорне, а Егейське.
Та коли пильніше придивитися до нашої екстравагантної парочки, не можна не помітити на чолі Панька Федоровича тіні занепокоєності, стурбованості.
Справа, звісно, не в погоді. Погода з усіх сил вибивається, сприяючи сміливцям. І не за штаньми побивається Панько Федорович. Біс із ними, хан гниють на дні Чорного моря. Не нові були, і в трусах тепло. І навіть молодший ніби. Та й на кормі без штанів прилаштовуватися легше. А пояс залишився, підтримує живіт. І в Чорному морі, і в Босфорі та Дарданеллах, і ось тепер Галасуна не полишають думки про Кацо. Тоді, в Дніпровському лимані, він з переляку поспіхом, без належної і ґрунтовної перевірки взяв його в команду. З обов’язками штурмана Кацо справляється чудово. І все ж його присутність поставила перед Галасуном ряд складних проблем. По-перше, він довго не знав, як звертатися до дельфіна. Взагалі до підлеглих Панько Федорович завжди звертався на «ти». Однак важко було занести Кацо в графу підлеглих. Он метеляє хвостом поперед човна, а захоче — метельне чи до турецького, чи до грецького берега. І що вдієш? Солі йому на хвоста насиплеш? Але ж і на «ви» не годиться. Хоч який кмітливий, а все ж тварюка, не людина. Тим паче — не начальник. Зрештою, біс з ним, можна було б і на «ви», але тоді, звичайно, упаде його, Галасунів, авторитет в очах Купчика. Десь при вході в Босфор Панько Федорович все ж зважився і перестав плутатися язиком поміж «ви» і «ти», твердо перейшов на «ти». Дельфін не надав цьому ніякого значення. Здавалося б, і всім проблемам кінець. Та Галасун звик працювати з кадрами ґрунтовно, спираючись на точні анкетні дані. Туманні теревені Купчика про здібності дельфінів не влаштовували його. Останньої ночі він не міг заснути. У голову закралося тривожне припущення. А що, коли цей Кацо — ніякий не Кацо і взагалі не дельфін, а може й дельфін, тільки підкуплений іноземною розвідкою? Га? Вдає, ніби сам веде їх до Ельдорадо, а тим часом мотає на вус їхній курс. Ех, керівного б товариша та порадитися. Але ж де візьмеш в Егейському морі керівного? Довго марудився Галасун після сніданку. Врешті-решт, таки не втерпів, довелося звернутися за порадою до підлеглого.
— Слухай, Семйон… Тіко ж ти нікому-нікому! Як гадаєш?.. Цей Кацо не підведе нас під монастир? — і виклав свої підозри, припущення.
Купчик не на жарт перепудився. Він раптом пригадав ще одну подробицю з розповідей своєї доньки… І ВПС, і ВМС Сполучених Штатів ведуть посилені експерименти з дельфінами! Галасун аж пополотнів.
— Чого ж ти раніше мовчав? Сім мішків вовни натовк, а таке забув!
Купчик почав виправдовуватись, аполітично послався на старечий склероз.
Треба було негайно вживати якихось заходів.
— Хай зараз же заповнить анкету! Раціо? Раціо! — вирячився Галасун і поліз навкарачки в будку.
В портфелі у нього були, — прихопив про всяк випадок, — бланки анкет і автобіографій. Подав Купчику і його фотоапарат — «Зоркий-3С». Особиста справа без фотокартки нічого не варта.
— М-да… — розгублено мимрив Купчик, — діла… Товаришу капітан, фото я зроблю, а як же він заповнить анкету? Хоч і тямущий, та все ж неписьменний.