— Та — вгамуйтесь — нарешті — я — ж — кажу — що — не — рибінспектор.
— А хто ж ти? — клацаючи зубами, перепитав Галасун.
Його щелепи ходили ходором, гемби трусилися, як у паралітика.
— Кацо — мене — зовуть — Кацо…
Кацо поцікавився, як ловиться рибка. Галасун роз’яснив, що вони й не збиралися її ловити. Та чим же зайняті, куди пливуть, допитувався Кацо. Тут Панько Федорович, оговтавшись трохи, запитав, чи може чудовисько пред’явити якесь посвідчення чи принаймні сказати, які органи чи установу воно представляє. Кацо зайшовся, тоненьким-тоненьким смішком і вже хотів було покинути аргонавтів, та Галасун, здогадавшись, що перед ним особа явно не офіційна, признався:
— Зараз тримаємо курс на Стамбул. Потім — Босфор, Дарданелли, Егейське море, Середземне, Гібралтар… Тіко ж нікому-нікому!..
Кацо зайшовся тоненьким качиним сміхом і повідомив Паньку Федоровичу, що човен, наскільки він розуміється на навігації, тримає курс не на Стамбул, а на Одесу. Галасун метнув гнівний погляд на Купчика. Той винувато розвів руками і почав щось белькотати про густий туман і про магнітні аномалії та магнітні бурі. Кацо зрозумів, що своїм уточненням завдав клопоту цьому чоловікові, і постарався зам’яти неприємність — запитав, який кінцевий пункт подорожі. Галасун озирнувся навколо і пошепки: повідомив:
— Ельдорадо. Острів Ельдорадо.
— Ельдорадо — це — вже — цікаво — про — Ельдорадо — я — дещо — чув — від — своїх — батьків, — забелькотів Кацо. — А — документи — у — вас — в — порядку? Ну — там — дозвіл — на — вихід — в — море — візи — закордонні — паспорти — і — все — таке — інше?
Купчик, що вже теж встиг прийти до тями, приєднався до розмови, відсунувшись, однак, про всяк випадок подалі від чудовиська. Він голосом школяра, що приніс із школи чергову двійку, загугнявив:
— Та що ви… не знаю, яке ваше звання… що ви? Якби ми надумалися оформляти документи, то не вибралися б і через три роки. Та й маршрут неосвоєний, сумнівний.
Кацо зауважив, що без документів їм буде важкувато. Ось і зараз може нагодитися сторожовий катер — і кінець експедиції. Галасун зиркнув на Купчика, Купчик на Галасуна.
— Він… воно… вона… Вони мають рацію, — сумовито промимрив Купчик. — Але що ж маємо робити?
Кацо зауважив: передусім треба заглушити мотор. Він зможе тишком-нишком вивести їх в екстериторіальні води на буксирі. Хоч аргонавтів ще не полишив переляк, але вони були настільки приголомшені, розгублені, що нічого іншого не могли придумати, а тому пристали на пропозицію чудовиська. Галасун кинувся глушити мотор. Л-6 виявився напрочуд працьовитим. Галасун геть збавив газ — торохкотить. Зняв з обох свічок дроти від динамо — торохкотить. Циліндри, очевидно, до того розігрілися, що бензин спалахував без електроіскри. Довелося перекрити пальне і чекати, поки мотор висмокче пальне з карбюратора.
Нарешті мотор кахикнув і вмовк. Купчик уже прив’язав до якірного цепу добрячий шмат капронового шнура. Ставши на носі човна, він з острахом опустив кінець шнура в зубату пащу чудовиська.
Кацо ударив могутнім горизонтальним хвостом і потягнув човен на південь. Тільки тепер Купчика напоумило. Він ляснув себе долонею по лобі, перескочив будку і хекнув прямо в обличчя Галасунові:
— Хе! Хе! Знаю… Уже знаю!.. Мені ж моє золотко, моя Соня, розказувала, а я, старий дурень, зразу не второпав… Моя Соня, товаришу зав, багато чого знає. Така вже розумниця, що… краще б вона не була такою розумницею, то, може, давно вийшла б заміж…
— Та кажи ж! Не про Соню свою. Що ти знаєш?
Лице Купчика розпливлося в якнайщирішій усмішці, і він з радістю випалив:
— Дель-фін! Дельфін це, товаришу зав!
Галасун випустив з жмені комірець підлеглого і розчаровано гмикнув. Не вмер Данило, так болячка задавила. Слово «дельфін» його не втішило. На жодних курсах про дельфінів не згадували. Навіть на курсах судноводіїв-любителів. У Дніпрі вони не водяться.
— Ти от що, Семйон… Кинь ці сухопутні штучки. Ми вийшли в море. Ніякий тепер я не зав, а, натурально, капітан. Так і називай — товариш капітан. Раціо? Раціо!
Купчик визнав зауваження цілком слушним і переказав капітанові те, що сам чув краєм вуха. Вони дійшли висновку — очевидно, можна довіритися дельфінові. Купчик дістав з рюкзака поліхлорвінілову торбинку, в яких домогосподарки звичайно зберігають хліб, витяг звідти старовинну карту і сучасну політичну карту світу. На сучасну з старовинної він ще в Києві переніс острів Ельдорадо і накреслив маршрут. Для певності звірився з компасом. Останні сумніви розвіялися — дельфін цурпелив човна прямо на Стамбул.