Галасун довго не вірив дельфінові, гадав, що той кепкує з нього. Але робити ж нічого - почав переобладнувати спінінг для умов Атлантики. Незабаром снасть, відповідно до вказівок Кацо, була готова. Капітан опустив важок у воду і відсунув гальмівну защіпку на котушці. Важок потягнув жилку з гачками (продукція заводу “Арсенал”, зовсім непогані гачки, мушу відзначити, і даремно ото деякі рибалки ганяються, висолопивши язика, за японськими, канадськими, англійськими - все одно усім їм іржавіти в дніпровських корчах) вниз. Коли важок вимотав метрів п’ятдесят жилки, Панько Федорович зупинив котушку і почав раз по раз підсікати вудлищем...
Ах, що там казати! Життя таки дарує нам чимало сюрпризів. Але ні з чим не зрівняти тієї щасливої миті- ні з миттю, коли голову винахідника осяває геніальна ідея, ні з миттю, коли після довгих і нудних переговорів кохана дозволяє тобі стати на “кращу дорогу в світі”, як сказав безсмертний Лорка, ні з миттю, коли в тебе в руках ордер на окрему ізольовану квартиру, -так от, ні з чим не можна порівняти тієї миті, коли рибалка відчує раптом: щось узяло! Вудлище тремтить, вібрує, жилка туго натягується, а серце, шалене серце ладне вискочити з грудей! Хто не пізнав цієї миті, той не пізнав життя, хоча б і доскочив найвищих чинів і всім світом визнаних успіхів.
Доля зглянулася над Паньком Федоровичем. На шістдесят четвертому році життя в Атлантиці він вперше пережив цю благословенну мить. Між іншим, зазначу, що Панько Федорович завжди жив там, де були хоч сякі-такі водойоми, де водилася хоч сяка-така рибка. Але він вважає за негідне стовбичити з вудочкою над водою. Так от, щось узяло. І непогано взяло! Синтетичне спінінгове вудлище аж заграло, аж заходило в руках у Галасуна. Поволеньки, поволеньки капітан почав намотувати жилку на барабан. Жилка почала ходити то в один бік, то в другий, то від човна, то під човен. Нарешті в прозорій воді мелькнуло блискученьким тілом щось проворне і чималеньких розмірів.
- Підсаку! Підсаку давай! - гримнув Галасун на Купчика, який так і завмер з роззявленим ротом.
Купчик отямився і витяг з кабіни підсаку, обтягнену марлею для вилову планктону.
Звичайно ж, мій читачу, ти вже думаєш, що ось зараз піде опис метушні, яка кінчиться тим, що рибина зірветься і піде собі в глибину. Чого не було, того не було. Незважаючи на невправність і цілковиту недосвідченість аргонавтів, рибина за якихось п’ять хвилин безсило плескала хвостом по днищу човна (принагідно не можу не згадати ще раз про надійність арсенальських гачків). Рибина була величенька, така, що на сніданок двом персонам вистачить цілком. Більше нічого істотного про рибину ту повідомити не можу. Що таке устірка, підлящик, лящ, сазан, карасик, окунь, щука, краснопер, сом, як з усього цього добра компонується страва богів - дніпровська юшка, я міг би розповісти з документальною точністю. А от на океанській рибі мало розуміюся. Ну, там атлантичні оселедці, свіжоморожена всяка тухлятина, з якої я й собаці не варив би юшки, це я знаю, а що зловив Галасун, не відаю, а брехати не стану, бо, як уже можна було помітити, пишу тільки про те, що сам бачив на власні очі, чи принаймні про те, що можна підтвердити поважними документами, бо на те й існує жанр документальної повісті. Головне - ту рибину можна з’їсти.
- Не - чіпать - не - чіпать - викинуть - за - борт - негайно! - ні з того ні з сього зарепетував Кацо.
Аргонавти переглянулися здивовано. У них уже повні роти слинки набралося. Але Кацо популярно їм роз’яснив: то небезпечна, дуже отруйна мурена, її і в руки брати не можна, не те що в рот. Семен Михайлович чиркнув ножем по поводку, підважив мурену підсакою і вивалив її за борт разом з поводком і гачком. Панько Федорович присів на лавочку і важко хапав повітря широко роззявленим ротом, тримаючись рукою за лівий бік...
Гай-гай, не посміхайся, читачу. Цього разу Панько Федорович не симулював. У нього справді вперше в житті закололо, занило в серці, і якось увесь лівий бік разом з лівою рукою обважнів, отерп. І ось тепер цілком слушно було б скористатися валідолом. Задихаючись, Панько Федорович попросив юнгу вийняти з портфеля рятівну, добре закорковану скляну трубочку. Він поклав таблетку валідолу під язик, повільно розсмоктав її. Минуло десять хвилин, двадцять, півгодини - не легшало. І цілком закономірно. Організм Галасуна адаптувався, звик до валідолу і вже ніяк не реагував на нього. Залишалося одне - чекати, поки серце само вгамується.
Тепер Купчик взявся рибалити. Він довгенько бовтав у Атлантичному океані важком з жилкою, і йому теж пощастило, і йому теж випало пережити найщасливішу в житті мить. До того ж рибина, котру витягнув Купчик з надр океану, як запевнив Кацо, була цілком їстівна.
- Ну що, товаришу капітан, будемо їсти? - запитав Семен Михайлович.
- Як? Сиру? - перепитав Галасун, що вже трохи відійшов від сердечного приступу. - Може, все-таки зваримо?
- Ой, не терпиться. Я чув, у деяких племенах їдять і сиру. Соня розказувала.
- Та хоч присолити треба. А де твоя сіль, де?
- Це не проблема, - зауважив Семен Михайлович. - Гляньте на кабіну, на дно, на обшивку. - Справді, і на кабіні, і на обшивці іскрилися крупинки солі, що осідали з морської води після випаровування. - Солі тут, товаришу капітан, можна заготовити на цілий район.
Розрізали рибину, поялозили м’ясом по кабіні. Ум’яли. Панько Федорович набив люльку підсушеним тютюном, запалив і аауважив:
- Ну, от і порядокі А ти вже було геть розкис, врємєниих труднощів злякався. Я був кращої думки про тебе.
- Та й ви, товаришу капітан, не дуже браво...
- Но-но, Семйон! Не балакай лишнього. І воопче - сідай за правила судвовождєнія. А то вже зовсім розсобачився, від рук одбився. Багато язиком плещеш, верзеш казна-що, а про діло забуваєш.
Коли Купчик дійшов до розділу “Звукові сигнали і правила руху суден”, на горизонті, в північному напрямку, показався якийсь предмет. Галасун перший, цілком природно, помітив той предмет, бо нічим не був зайнятий. Поволі предмет ріс, виростав і за півгодини стало ясно, що це корабель. Іде курсом на Гібралтар, якраз из човен аргонавтів. Раніше вони й веслами гребнули б, аби тільки не наразитися на небезпеку. А тепер капітан спустив інструкцію внизг юнзі:
- Хто ми і куди ми - не повідомлять. В переговори не вступати.
- Єсть, не вступати! - відповів юнга, смачно відгикуючи сирою рибою.
Десь за триста метрів од човна дизель-електрохід видав один протяжний гудок.
- Що він хоче?
- Один протяжний, - відрапортував юнга, - дається в десяти випадках. При зустрічі, при підході до знаку “сигнал”, при підході до земснаряда, відповідь земснаряда на пропуск паротеплохода, що йде згори вниз, відповідь паротеплоходу, котрий обганяють, на знак згоди обгону, при підході до шлюзів...
- Не балакай лишнього! Що означає гудок саме січас?
- Вам видніше, товаришу капітан. Ви кінчали курси, а не я.
Галасун наморщив лоба, почухав потилицю і скомандував:
- Відповідай! Відповідай: “Біди не терплю, але потребую допомоги”.
- Єсть, товаришу капітан! - Купчик вихопив з кишені штанів сюрчик і дав три короткі, один довгий...
Чи то на дизель-електроході справді почули сюрчик Купчика, чи які інші причини у них були, а збавили хід, і незабаром, ледь-ледь погойдуючись, над аргонавтами проплив ніс корабля, а на ньому великими чіткими літерами напис “Одесса”.
Галасун зблід і зашипів:
- Мовчать! Ми - не наші!
Вгорі на поручнях повис бравий помічник капітана з мегафоном біля рота:
- What do you want? To render help? [2]
Галасун поклав голову на ліве плече і безпорадно розвів руками - нічого не розумію, мовляв. Помічник капітана повторив фразу німецькою, а потім французькою, іспанською - ніякого пуття. Біля нього зібралася чималенька купа туристів, що подорожували навколо Європи. Серед них, очевидно, були і викладачі, і професори, і всякий інший освічений люд. Туристи запропонували помічнику капітана свої послуги. Мегафон пішов по руках, і над океаном зазвучали італійська, арабська, індійська, китайська, древньоперсидеька, японська, фінська, турецька, староєврейська... Галасун і Купчик одностайно розводили руками. Помічнику капітана почали набридати переговори, що явно затягувалися, і ця непередбачена зупинка. Він відірвав у туристів рупор і гаркнув: